[b]
[color="#04067d"]
Століття минули, та ми не забули;
ГУЛАГи, полони, катівні, і глум.
Як прадіди наші на собі відчули
По втраті Вкраїни; біль, розпач і сум.
Ті ж самі кацапи, що звались, "Червоні",
Зірки на кокардах, а нині в них Zet
і свастики ці на шевронах та скронях,
як символ війни нескінченний "пабед".
Нащадки ординців тепер відтворили
Над нами той самий терор, геноцид.
Тоді ми боролись, як нині і жили
Щоб ворог не знищив твій й мій родовід.
Все це з нами було, та ми не забули
Кубань, Стародубщину, Зелений той Клин.
Нас вільних і сильних століттями гнули
Та сіяли в душах гірку полин.
Здавалось, страшні ті століття минули
Втонули у вирі потрясінь й лихоліть.
І ми в метушні незалежній заснули,
Прокинулись, а війна вже кипить.
Була в нас і влада, центральна принада.
Вели потаємно розмови з Кремлем.
За спинами бранців, така ж Чорна Рада
З таким самим деспотом горе-вождем.
Коли ж ми візьмемось за розум панове?
Невже ж нас Історія нічому не вчить
Пройдисвіт при владі, - зелена полова,
Твій зір затуляє.
А Ви мовчите та й не чуєте.
Навічно тоді замовчіть!
Нас кривдники в підкову не зігнули.
Ми й непомітно в націю зросли,
як Богу Україні присягнули,
і цілий всесвіт у бою стрясли.
Зігнемо ворога в козлячі довгі роги!
Шлях непростий, важкий, та є мета,
Йти уперед до зрощеної кров'ю перемоги
До предків славних вірою зліта.
[/color]
Слава Україні...[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS