Я б писав про один біль, але склад такий дурний
Я вірив у близькість, поки не став підходити
в фантазіях лиш бомжихами, відповідність
Намагаюся себе пожаліти, щоб знову повірити
У непотрібність слів підтримки і досвіду дотику
для самих них, невинність - плата за чийсь спокій
Безпомічність - не пише, пише - гнів, бо нема
прикладів любові, її густих масел, я б згадував
І тою пастеллю малював би майбутнє краще
Що за сила потрібна, щоб привести себе до ладу
з цього стану який кидає у істеричний плач по молодості
Без єдиного дотику, інак - я б знайшов виправдання
Дурницям - не має значення, зате з людьми, не можу
вибратися навіть до міста поповнити рахунок
Потрібно накривати зуби коронками, вторинний
карієс, ніхто не вбивав мою мікрофлору своєю
Панувати може лише одна, двоє вимруть
Але мене ще не цілували, неправильне
використання дарованого, самодостатність
Не створені для якої, не можу дивитися в дзеркало,
бо не бачу урода, якому простима самотність
Я не можу терпіти непотрібність, чому ніхто не
мчить мені на поміч? Непередбачено, відійшов
далеко від спільної свободи, діалогу двох, - І що,
справді нікого не було? Мені ніхто не повірить
В мене ще грошів або на зуби, або на ще
одну зиму, або на тиждень з повіями
Жага - це смак смерті, не заганяйте
себе, роздавайте іншим, ті вуглику будуть жевріти
Де Ти? Склад такий дурний, все ще потребую когось
Для того, щоб просто почати виживати серед раю
Помру самотнім, не визнаючи самотність людини
в апріорі, "Я самый-самый лиричный из психов
Муза моя, ты меняла ли лики?" - снами -
здравствуйте
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2022
автор: Enol