Сьогодні Юзьку рано не будять. Сонце вже добряче випалювало зашкарублу глину на стінах хати, нагріло шибки вікон і гралося Юзьчиним волоссям. Пташки переспівали всі свої вранішні пісні і затихли. Але Юзька давно не спить. Вона чула, як батько гупнув полінами біля печі, як мати принесла відра з водою, чистила картоплю та совала горшками в печі. Батько поспіхом випив кварту свіжого молока, витягнув з-під ліжка кирзові чоботи, звечора начищені дьогтем, взувся і вийшов з хати.
Батько зібрався на базар. У сінях вони з матір'ю про щось говорили, а Юзька, здавалось, й не дихала, вслухаючись у розмову батьків. Чи нагадає мати батькові про її день народин? Натомість мати казала, що в Янека нема чобіт, а йому на осінь до школи йти, нагадала про сито, сіль і мотузку до колиски Анелі. Батько говорив про нові голоблі до воза, які замовив дядьку Семену. Згодом мати кинулася до скрині, довго там вовтузилася, пірнувши туди з головою. Юзька чула, як мати ляснула дверима і вибігла наздоганяти батька. Дівчинка здогадувалася, що мати взяла в скрині гроші, відкладені про запас і понесла батьку. Вона знову уявила ту ніжно-голубу сукенку, яку бачила в місті в магазині пана Войцеха.
- Хіба для дівки на виданні чи панночки, - відповіла мати, коли Войцех запропонував купити.
І ось Юзька кружляє в сукні спочатку в магазині, потім вулицями села, що вмить ставали тісними для такого вбрання. Хіба Юзька не дівка? Ну й що, що їй буде лише 12. Хіба не будили її щоранку, аби вона допомагала готувати обід, пасти корову, давати раду меншим братикам і сестричці, сапати в городі та робити ще сотні справ, які виконують дівчата на виданні? Хіба вона не заслужила цю сукенку, аби піти на Великодню службу в костел? Нехай дивляться Мілько зі Стефкою, яка вона вбрана. Вона йтиме і даватиме всім «добридень», кланяючись так, аби не запилилося біле мереживо, що так гарно пришите до полів сукенки. А ще як Юзька заквітчається, то й кожен озирнеться, що то за панночка до костьолу йде. А нехай і знають, яка працьовита та гарна дочка в Горайчуків виросла.
- Юзефіно, а чого ти стоїш, мов у землю вкопана! – гукала мати і дівча спускалося зі своїх мрій кульбабовим пухом на землю. Груба полотняна спідниця враз стала важкою і Юзька, підхопивши фартушок у руки, щоб не плутався за ноги, побігла наздоганяти матір.
Але сьогодні Юзьку рано не збудили, значить не забули про народини.
- Мамо, а чому не збудили корову пасти?
- Дай Боже тобі здоров'я та довгих літ, доню, – примовляє мати і цілує у голівку. – А корову хлопці пасуть, та треба йти до них, аби лиха не учверила та малеча.
Звісно, Юзька попасе. Вона ладна всю роботу наперед переробити. Нехай Юзька і не на виданні, нехай і не панночка, та не згірше будь-якої дівчини в селі. Пасе Юзька корівку і на дорогу поглядає, чи не йде батько з міста. Важко, певно, йому нести і голоблі, і чоботи Янеку і всякого іншого начиння, що накупував. Шкода їй батька, побігла б Юзька назустріч, так вдома стільки порання та й Анелю треба колихати. Хіба мати самі впораються?
- Юзька – молода, Юзька – молода, - дражняться Янек з Андрієм, коли вона одягнула врешті сукню. То нічого, що інша, без мережива, все одно гарна: пишненька аж за коліна, з довгими рукавчиками, під шиєю на ґудзик застібається. Така біленька, як хмаринка в небі. Радіє Юзька сукенці, і всі радіють з нею: братики он шкіряться, що сестричка така вбрана, мати з батьком усміхаються.
- Нічого, до зими і пальто купимо, - каже матері й дістає чоботи Янеку.
А Юзька цілує татові руки, дякує мамі за сукенку і приказує братикам, аби не торкалися і не замастили світлу сукенку. Мати кажуть, що одягне її на Зелені свята. То дарма, що до свята ще чотири тижні, Юзька почекає. Та й як же воно добре чекати, коли сукенка вже є, мати покладуть в скриню, обгорнувши полотном.
А поки Юзьку й будити не треба, вона й сама прокинеться вдосвіта. Скільки роботи переробило дівча до свята! І все то з охотою та любов'ю. Мати не натішаться, батько не раз приголублять, та й сусіди щоразу добрим словом згадають. Бо Юзька кожному допоможе, а кого й так втішить добрим словом. Направду дав Бог добру дитину Горайчукам. Білить Юзька хату, стукає щіткою зі смичаю шпари в стелі, роз'їдає вапно пальці, але Юзька терпить. Ввечері подрібнить листочки деревію і загорне ранки подорожником. І далі прибирати: застилає чисто випрані самотканні доріжки і радіє, що так любо в хаті! А чисто – хоч і Анельку на підлогу садови.
Але ще не все. Біжить Юзька до лугу на свято лепехи нарвати. Хай і не вірить вона, що злі духи бояться зелені Божої, але ж як то гарно буде в хаті! Вона не боїться загрузнути, бо знає це болото: не раз ряску для качок тут рвала. Але що це там біліє посеред болота? Дві перкалеві лілії гойдаються на широкому смарагдовому листі. Як же гарно буде заквітчатися завтра лілеєю і вдягнути сукню. Недовго думаючи, Юзька знімає грубу сорочку і пливе до лілії. Вода чорна і холодна, але вона не боїться втопитися. Юзька добре плаває, а матері не скаже про студену воду.
Зблизька лілії ще кращими були, що їй на мить стало шкода рвати. Але поруч ще багато бутонів і ось пливе Юзька назад, тримаючи в руці довге стебло своєї дівочої радости. На березі скрутила лозиною оберемок вологої лепехи, закинула за плечі, а в руки лілію. Липне сорочечка до спітнілого тіла, важко дівчаті нести лепеху, але ось і домівка виглядає. Мати порають біля хати. Але що це вона вивісила таке коричневе на мотузку? Все ж попрано до свята. Калатає Юзьчине серце, тріпоче пташечкою все більше і більше. Рояться в голівці різні думки, здогадується вона, але переконує себе, що мати не зроблять зле своїй донечці. Бо ж Юзька хоч і дитина, але старшенька, їй вже 12.
Підходить Юзька до хати, стала серед двору та й розлущилася, мов той горіх на осонні. Дивиться Юзька на свою сукенку, яку мати перефарбувала у розчині дубової кори (аби не така марка була, аби мила багато не тратилося на прання), дивиться Юзька на це ряденце і слова сказати не може. Розв'язалася лозина, посипалася лепеха, мов горе бідацьке, викотилося велике озерце з голубих очей Юзьчиних. Теребить вона лілею в руках і не спроможеться ні вдихнути, ні видихнути. А далі поглянула на білі пелюстки, що попадали додолу, мов розтріпана душа і сказала не своїм голосом:
- А що ж ви, мамо, накоїли?
Нині Юзьку знову не будять. Юзька слабує ось уже другий місяць…
#невигаданіісторіїмоєїродини
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2022
автор: Олена Жежук