Волт Вітмен 33. ПІСНЯ ПРО СЕБЕ

Простір  і  час!  Зараз  я  бачу,  що  дійсно  їх  розумію,
Що  розумію,  коли  валяюся  на  траві,
Що  розумію,  коли  самотній  лежу  в  своєму  ліжку,
І  коли  гуляю  на  березі  під  згасаючими  ранковими  зорями.

Мої  зв'язки  й  обов'язки  зникають,  мої  лікті  впираються  в  морські  западини,
я  йду  по  краю  гірських  хребтів,  мої  долоні  розгороджують  континенти,
Я  починаю  задумане  мною.

Від  міських  чотирикутних  будинків  -  до  рублених  хатин,  заселених  лісорубами,
По  узбіччю  великих  доріг,  уздовж  сухих  балок  і  русел  річок,
Прополювати  свої  грядки  цибулі  чи  поливати  грядки  моркви  й  пастернаку,
Обпікаючи  щиколотки  розпеченим  піском,  тягти  свій  човен  вниз  по  обмілілій  річці,
Де  кугуар  крадеться  тут  і  там  над  самою  головою,  де  самець  нападає  на  мисливця,
Де  гримуча  змія  гріє  на  камені  розімліле  тіло,  де  видра  поїдає  рибу,
Де  алігатор,  покритий  твердими  пластинами,  спить  в  заболоченій  протоці,
Де  шукає  корінців  чи  меду  чорний  ведмідь,  де  бобри  збурюють  намул
                                   своїми  весловидними  хвостами;
Над  вирощеною  цукровою  тростиною,  над  жовтим  цвітом  плантацій  бавовни,
                                   над  рисом  в  його  низьких  залитих  водою  чеках,
Над  гостроверхими  будинками  фермерів  з  округлостями  навозних  куч
                                   і  стрункими  ринвами  водостоків,
Над  західною  хурмою,  над  довголистою  кукурудзою,  над  ніжним
                                   блакитним  цвітом  льону,
Над  білою  і  бурою  гречкою,  там  я  дзижчу  і  гуду  з  усіма,
Над  засмаглою  зеленню  жита,  коли  воно  хвилюється  і  темніє  від  вітру;
Збиратися  на  гори,  обережно  підтягуючись  вгору,  чіпляючись
                                   за  низько  звисаючі  гілки,
Йти  стежкою,  протоптаною  в  травах,  і  пробиватися  крізь  наїжачене  листя,
Де  посвист  перепілки  серед  лісів  і  полів  пшениці,
Де  в  липні  літають  вечорами  кажани,  де  великий  золотий  жук  (1)  падає  в  пітьмі,
Де  джерело  пробивається  з-під  коренів  старого  дерева  і  біжить  на  луг,
Де  стоять  корови  і  відганяють  мух  здригаючись,  тремтячи  своєю  шкірою,
Де  кухня  завішена  марлею,  де  камін  з  чавунною  решіткою,  де  з  крокв
                                   фестонами  спадає  павутина;
Де  гримлять  удари  молота,  де  обертаються  циліндри  друкарської  машини,
Де  в  людини  під  її  ребрам,  рвучись  від  болю,  б'ється  серце,
Де  грушовидний  аеростат  пливе  вгорі  (я  сам  пливу  у  ньому
                                   й  спокійно  дивлюся  вниз,)
Де  рухається  самохідний  віз  мов  на  аркані,  де  в  теплих  камерах
                                   блідо-зелені  яйця  засипані  піском,
Де  мати-кит  пливе  з  своїм  дитям  й  ніколи  його  не  покидає,
Де  тягне  за  собою  пароплав  шлейф  диму,
Де  чорним  осколком  розсікає  воду  плавник  акули,
Де  напівобвуглений  бриг  несе  незнана  течія,
Де  обростає  черепашками  його  зітліла  палуба,  де  мертвяки  гниють  внизу;
Де  прапор  з  полинялими  зірками  проносять  на  чолі  полків,
Що  наближаються  до  видовженого  острова  Манхеттена,
Під  Ніагарою,  де  водопад  немов  вуаллю  закриває  моє  обличчя,
Біля  порогу,  біля  колоди  з  міцного  дерева  на  вулиці,
На  іподромі  чи  насолоджуючись  пікніком  чи  джигою  чи  добре  граючи  в  бейсбол,
На  парубоцькій  вечірці  з  сороміцькими  дотепами,  іронічними  вільностями,
                                   танцями  на  бику(2),  пиятикою,  реготом,
Перевіряти  біля  яблучного  преса  солодкість  темного  сусла,  смокчучи
                                   сік  крізь  соломинку,
Хотіти  на  чистці  яблук  цілувати  кожен  знайдений  мною  рум'яний  фрукт,
На  зібраннях,  в  пляжному  товаристві,  зустрічах  з  друзями,  на  спільній
                                   чистці  кукурудзи,  спорудженні  гуртом  будинку  для  сусіда;
Де  звучить  дивовижне  дзюрчання,  квохтання,  крики  і  плачі  птаха-пересмішника,
Де  ожеред  сіна  стоїть  біля  хліва,  де  розсипані  сухі  стебла,  де  племінна  корова
                                   чекає  в  сараї,
Де  бугай  успішно  робить  свою  чоловічу  роботу,  де  жеребець  з  кобилою,
                                   де  півень  топче  курку,
Де  телиці  пасуться,  де  гуси  хапають  свій  корм  короткими  ривками,
Де  вечірні  тіні  тягнуться  в  безмежну,  навіваючу  сум  прерію,
Де  розповзаються  стада  бізонів  заповнюючи  квадратні  милі  повсюди,
Де  виблискують  колібрі,  де  багатолітні  лебеді  вигинають  і  повертають  шиї,
Де  срібляста  чайка  носиться  вздовж  берега,  де  вона  сміється  своїм  сміхом,
                                   схожим  на  людський  сміх,
Де  бджолині  вулики  поставлені  в  ряд  на  сірому  помості  в  саду,  наполовину
                                   сховані  високими  бур'янами,
Де  куріпки  з  обідком  на  шиї  всілися  на  ночівлю  кружком  головами  назовні,
Де  похоронні  дроги  заїзджають  під  арку  цвинтарних  воріт,
Де  взимку  вовки  виють  серед  снігових  заметів  і  скрижанілих  дерев,
Де  жовтоголова  кваква  ходить  по  краю  болота  вночі  і  поїдає  дрібних  рачків,
Де  сплески  плавців  і  пірнальників  охолоджують  полуденну  спеку,
Де  зелений  коник  грає  на  своїй  монохромній  сопілці  під  горіховим  деревом
                                   біля  криниці,
Через  баштан  і  поле  огірків  зі  сріблястим  листям,  через  солончак  чи  апельсиновий  сад
                                   чи  мимо  конічних  ялин,
Через  спортивний  зал,  через  салон  з  портьєрами,  через  офіс  і  мерію;
Я  радію  рідним  і  радію  чужинцям,  радію  новому  і  старому,
Радію  звичайній  жінці  так  само  як  і  красуні,
Радію  квакерші  (3),  коли  вона  знімає  свій  капорі  і  мелодійно  говорить,
Радію  хоровим  співам  у  побіленій  церкві,
Радію  натхненній  мові  схвильованого  проповідника-методиста,  старанно
                                   переконуючого  християнське  зібрання;
Розглядаю  цілісінький  ранок  вітрини  Бродвея,  приплюснувши  кінчик  свого  носа
                                   до  товстого  дзеркального  скла,
Того  ж  дня  блукаю  до  вечора  задерши  своє  обличчя  до  хмар  чи  опустивши  вниз  по  провулку
                                   чи  вздовж  берега,
Мої  права  і  ліва  рука  обіймають  по  обидва  боки  двох  друзів,  а  я  посередині;
Додому  приходжу  з  зухвалим  дикуном,  (він  приїде  услід  за  мною,  коли  закінчиться  день,)
Далеко  від  людських  осель  вивчати  сліди  тварин  або  відбитки  мокасинів,
Біля  лікарняного  ліжка  подавати  лимонад  пацієнту  в  гарячці,
Наблизитися  до  трупа  в  труні,  коли  все  стихне,  роздивитися  його  при  свічці;
Побувати  в  кожному  порту  з  товарами  і  пригодами,
Поспішати  в  нинішньому  натовпі,  нетерплячому  і  ненадійному,  як  всякий,
Розлючений  тим,  кого  ненавиджу,  готовий  в  шаленстві  його  зарізати,
Опівночі  на  самоті  на  задньому  дворі  мої  думки  біжать  далеко  від  мене,
Гуляти  на  древніх  пагорбах  Іудеї  поряд  з  прекрасним  милосердним  Богом,
Мчати  крізь  простір,  мчати  в  небі  серед  зірок,
Мчати  мимо  семи  планет  і  широкого  кільця  діаметром  вісімдесят  тисяч  миль,
Мчати  крізь  метеоритні  хвости,  розкидати  вогненні  кулі,  як  інші,
Нести  юний  півмісяць,  який  в  своїй  утробі  несе  свою  круглу  маму,
Штурмувати,  насолоджуватися,  планувати,  кохати,  застерігати,
Підтримувати  і  наповнювати,  з'являтися  і  зникати,
Ступати  вдень  і  вночі  такими  дорогами.

Я  навідуюся  в  сади  планети  і  дивлюся  на  плоди,
Я  дивлюся  на  квінтільйони  стиглих  і  дивлюся  на  квінтільйони  зелених

Я  здійснюю  такі  польоти  над  течіями  і  насичую  душу,
Мій  курс  пролягає  глибше,  ніж  досягає  лот.

Я  поєдную  в  собі  матеріальне  і  духовне,
Жодна  сторожа  не  здатна  мене  втримати,  жоден  закон  мені  не  завадить.

Я  лише  ненадовго  ставлю  на  якір  свій  корабель,
Мої  посланці  відправляються  вдаль  і  повертаються  до  мене.

Я  йду  полювати  на  полярних  пушних  звірів  і  тюленів,  перестрибую  розщілини
                                   з  палицею  з  гострим  гаком,  чіпляючись  за  уламки,  крихкі  й  блакитні.

Я  забираюся  на  ніс  корабля,
Пізно  вночі  я  займаю  своє  місце  на  марсовій  площадці,
Ми  пливемо  арктичним  морем,  в  ньому  цілком  достатньо  світла,
Завдяки  чистому  повітрю,  мене  оточує  дивовижна  краса,
Гігантські  крижані  масиви  пливуть  мимо  мене  і  я  пливу  мимо  них,
                                   у  всіх  напрямках  рівнинний  пейзаж,
Білі  вершини  гір  показуються  вдалині,  я  направляю  свою  фнтазію  до  них,
Ми  наближаємося  до  якогось  грандіозного  поля  битви,  в  яку  ми  скоро  вступимо,
Ми  минаємо  сторожові  пости  великого  табору,  ми  ступаємо  безшумно  і  обережно,
Або  ми  входимо  на  околиці  великого  і  зруйнованого  міста,
Руйнування  і  запустіння  архітектури  більші,  ніж  у  всіх  існуючих  містах  на  землі.

Я  найманець,  я  стаю  табором,  запаливши  сторожові  вогні,
Я  викидаю  з  ліжка  нареченого  і  сам  залишаюся  з  нареченою,
Я  всю  ніч  притискаю  її  до  моїх  стегон  і  губ.

Мій  голос  це  голос  дружини,  голосіння  біля  перил  сходів,
Принесли  тіло  чоловіка,  мокрого  і  утопленого.

Я  розумію  велич  сердець  героїв,
Мужність  нинішнього  часу  і  всіх  часів,
Капітан  бачить  юрму  людей  і  дрейфуючий  гинучий  пароплав,  і  Смерть
                                   слідує  за  ним  всюди  в  шторм,
Як  він  неухильно  слідує  за  ним,  не  відступаючи  ні  на  дюйм,  і  зберігає
                                   вірність  вдень  і  вночі,
І  пише  крейдою  великими  літерами  на  дошці,  Тримайтеся,  ми  вас  не  покинемо;
Як  він  йшов  за  ними  і  змінював  курс  три  дні  і  не  відставав,
Як  він  нарешті  врятував  безпорадних  людей,
Як  дивилися  виснажені  жінки  в  обвислому  одязі,  коли  відпливали  геть
                                   від  приготованої  для  них  могили,
Яке  мовчання  дітей  з  постарілими  обличчями  і  врятованих  хворих,
                                   і  колюча  щетина  неголених  чоловіків;
Я  все  це  вбираю,  воно  мені  до  смаку,  це  мені  дуже  подобається,  це  стає  моїм,
Я  людина,  я  страждав,  я  був  там.

Пристрасть  і  незворушність  мучеників,
Стара  мати,  засуджена  як  відьма  до  спалення
                                   сухими  дровами,  її  діти  дивляться  на  неї,
Переслідуваний  раб,  знесилений  погонею,  спітнілий,  схилився  на  паркан,  задихаючись,
Судома  пронизує  гострим  болем  його  ноги  і  шию,  несуть  смерть  картеч  і  кулі,
Все  це  я,  мої  відчуття.

Це  я  переслідуваний  раб,  це  я  здригаюся  від  укусів  собак,
Пекло  і  відчай  обрушилися  на  мене,  стріляють  і  стріляють  снайпери,
Я  чіпляюся  за  кілки  паркану,  моя  кров  стікає  і  спікається  з  брудом  на  моїй  шкірі,
Я  падаю  на  траву  і  щебінь,
Вершники  пришпорюють  своїх  задкуючих  коней,  тягнуть  ближче,
Знущаються  з  моїх  оглухлих  вух  і  жорстоко  б'ють  мене  гарапником  по  голові.

Страждання  стає  одним  з  моїх  убрань,
Я  не  розпитую  у  пораненого,  що  він  відчуває,  я  сам  стаю  пораненим,
Мій  біль  викликає  злість  до  себе,  коли  я  спираюся  на  ціпок  і  спостерігаю.

Я  пожежник  з  розчавленою  грудною  кліткою,
Обрушена  стіна  поховала  мене  під  своїми  уламками,
Я  вдихаю  вогонь  і  дим,  я  чую,  як  криком  кричать  мої  товариші,
Я  чую  віддалений  стук  їхніх  багрів  і  лопат,
Вони  відтягують  балки,  вони  обережно  піднімають  мене.

Я  лежу  під  нічним  вітром  в  моїй  червоній  формі,  це  задля  мене  всеохоплююча  тиша,
Ніщо  не  причиняє  болю,  я  лежу  змучений,  але  не  такий  вже  й  нещасний,
Бліді  і  прекрасні  обличчя  навколо  мене,  вони  зняли  з  голів  пожежні  каски,
Люди,  які  опустилися  на  коліна,  зникають  зі  світлом  ліхтарів.

Далекі  і  померлі  оживають,
Вони,  як  годинник,  одночасно  показують  і  вимірюють  час,  я  сам  є  годинником.

Я  старий  артилерист,  я  розповідаю  як  артилерія  обстрілювала  мій  форт,
Я  там  знову.

Знову  тривалий  гуркіт  барабанів,
Знову  обстріл  з  гармат  і  мінометів,
Знову  в  моїх  сторожких  вухах  зустрічна  канонада.

Я  учасник,  я  бачу  і  чую  все,
Ридання,  прокляття,  рев,  радісні  крики  при  влучних  пострілах,
Санітарний  фургон  повільно  проїздить,  залишаючи  за  собою  червоні  краплі,
Робітники  знаходять  руйнування,  роблять  невідкладний  ремонт,
В  пробоїну  даху  падає  граната,  віялоподібний  вибух,
Шум  падаючих  зверху  кінцівок,  голів,  каменю,  дерева,  заліза.

Знову  хрипіння  на  губах  мого  вмираючого  генерала,  він  сердито  махає  своєю  рукою,
Він  втягує  повітря  зі  згустками  крові  Не  думайте  про  мене  -  думайте  -  укріплення  позицій.

[i](1)  Золотий  жук  або  жук  золота  черепаха  (Charidotella  sexpunctata)    -  неймовірної  краси  дивовижний  витвір  природи.  Живе  тільки  в  Північній  Америці.  Довжина  5  -  7  мм.  Прозорий  панцир  наповнений  рідиною.  Через  клапани  жук  регулює  кількість  і  склад  рідини  і  може  змінювати  своє  забарвлення.  Золотий,  червоний,  зелений,  але  незмінно  яскравий  і  блискучий,  як  виріб  з  дорогоцінного  каменю.  В  разі  небезпеки  падає  на  землю  і  губиться  в  траві.  У  мертвого  жука  висихає  рідина  в  панцирі  і  він  стає  безбарвним.
(2)  Танець  на  механічному  бику  -  поширена  розвага  ковбоїв[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sgYNUXb4IEo[/youtube]
(3)  Ква́кери  (офіційна  назва  Релігійна  Спілка  Друзів,    початкова  назва  Християнська  Спілка  Друзів  Внутрішнього  Світла)  -  протестантська  конфесія  у  християнстві,  відома  запереченням  насилля  у  будь-якій  формі,  а  також  широкою  соціальною  діяльністю,  спрямованою  на  утвердження  у  суспільстві  ідеалів  гуманізму  та  пацифізму.  Заснував  цю  течію  Джордж  Фокс  у  1652  році.  
 [/i]

[b]Walt  Withman    33.  SONG  OF  MYSELF[/b]
Space  and  Time!  now  I  see  it  is  true,  what  I  guess'd  at,
 What  I  guess'd  when  I  loaf'd  on  the  grass,
 What  I  guess'd  while  I  lay  alone  in  my  bed,
 And  again  as  I  walk'd  the  beach  under  the  paling  stars  of  the  morning.

 My  ties  and  ballasts  leave  me,  my  elbows  rest  in  sea-gaps,
 I  skirt  sierras,  my  palms  cover  continents,
 I  am  afoot  with  my  vision.

 By  the  city's  quadrangular  houses—in  log  huts,  camping  with  lumber-men,
 Along  the  ruts  of  the  turnpike,  along  the  dry  gulch  and  rivulet  bed,
 Weeding  my  onion-patch  or  hosing  rows  of  carrots  and  parsnips,
 crossing  savannas,  trailing  in  forests,
 Prospecting,  gold-digging,  girdling  the  trees  of  a  new  purchase,
 Scorch'd  ankle-deep  by  the  hot  sand,  hauling  my  boat  down  the
 shallow  river,
 Where  the  panther  walks  to  and  fro  on  a  limb  overhead,  where  the
 buck  turns  furiously  at  the  hunter,
 Where  the  rattlesnake  suns  his  flabby  length  on  a  rock,  where  the
 otter  is  feeding  on  fish,
 Where  the  alligator  in  his  tough  pimples  sleeps  by  the  bayou,
 Where  the  black  bear  is  searching  for  roots  or  honey,  where  the
 beaver  pats  the  mud  with  his  paddle-shaped  tall;
 Over  the  growing  sugar,  over  the  yellow-flower'd  cotton  plant,  over
 the  rice  in  its  low  moist  field,
 Over  the  sharp-peak'd  farm  house,  with  its  scallop'd  scum  and
 slender  shoots  from  the  gutters,
 Over  the  western  persimmon,  over  the  long-leav'd  corn,  over  the
 delicate  blue-flower  flax,
 Over  the  white  and  brown  buckwheat,  a  hummer  and  buzzer  there  with
 the  rest,
 Over  the  dusky  green  of  the  rye  as  it  ripples  and  shades  in  the  breeze;
 Scaling  mountains,  pulling  myself  cautiously  up,  holding  on  by  low
 scragged  limbs,
 Walking  the  path  worn  in  the  grass  and  beat  through  the  leaves  of  the  brush,
 Where  the  quail  is  whistling  betwixt  the  woods  and  the  wheat-lot,
 Where  the  bat  flies  in  the  Seventh-month  eve,  where  the  great
 goldbug  drops  through  the  dark,
 Where  the  brook  puts  out  of  the  roots  of  the  old  tree  and  flows  to
 the  meadow,
 Where  cattle  stand  and  shake  away  flies  with  the  tremulous
 shuddering  of  their  hides,
 Where  the  cheese-cloth  hangs  in  the  kitchen,  where  andirons  straddle
 the  hearth-slab,  where  cobwebs  fall  in  festoons  from  the  rafters;
 Where  trip-hammers  crash,  where  the  press  is  whirling  its  cylinders,
 Wherever  the  human  heart  beats  with  terrible  throes  under  its  ribs,
 Where  the  pear-shaped  balloon  is  floating  aloft,  (floating  in  it
 myself  and  looking  composedly  down,)
 Where  the  life-car  is  drawn  on  the  slip-noose,  where  the  heat
 hatches  pale-green  eggs  in  the  dented  sand,
 Where  the  she-whale  swims  with  her  calf  and  never  forsakes  it,
 Where  the  steam-ship  trails  hind-ways  its  long  pennant  of  smoke,
 Where  the  fin  of  the  shark  cuts  like  a  black  chip  out  of  the  water,
 Where  the  half-burn'd  brig  is  riding  on  unknown  currents,
 Where  shells  grow  to  her  slimy  deck,  where  the  dead  are  corrupting  below;
 Where  the  dense-starr'd  flag  is  borne  at  the  head  of  the  regiments,
 Approaching  Manhattan  up  by  the  long-stretching  island,
 Under  Niagara,  the  cataract  falling  like  a  veil  over  my  countenance,
 Upon  a  door-step,  upon  the  horse-block  of  hard  wood  outside,
 Upon  the  race-course,  or  enjoying  picnics  or  jigs  or  a  good  game  of
 base-ball,
 At  he-festivals,  with  blackguard  gibes,  ironical  license,
 bull-dances,  drinking,  laughter,
 At  the  cider-mill  tasting  the  sweets  of  the  brown  mash,  sucking  the
 juice  through  a  straw,
 At  apple-peelings  wanting  kisses  for  all  the  red  fruit  I  find,
 At  musters,  beach-parties,  friendly  bees,  huskings,  house-raisings;
 Where  the  mocking-bird  sounds  his  delicious  gurgles,  cackles,
 screams,  weeps,
 Where  the  hay-rick  stands  in  the  barn-yard,  where  the  dry-stalks  are
 scatter'd,  where  the  brood-cow  waits  in  the  hovel,
 Where  the  bull  advances  to  do  his  masculine  work,  where  the  stud  to
 the  mare,  where  the  ***  is  treading  the  hen,
 Where  the  heifers  browse,  where  geese  nip  their  food  with  short  jerks,
 Where  sun-down  shadows  lengthen  over  the  limitless  and  lonesome  prairie,
 Where  herds  of  buffalo  make  a  crawling  spread  of  the  square  miles
 far  and  near,
 Where  the  humming-bird  shimmers,  where  the  neck  of  the  long-lived
 swan  is  curving  and  winding,
 Where  the  laughing-gull  scoots  by  the  shore,  where  she  laughs  her
 near-human  laugh,
 Where  bee-hives  range  on  a  gray  bench  in  the  garden  half  hid  by  the
 high  weeds,
 Where  band-neck'd  partridges  roost  in  a  ring  on  the  ground  with
 their  heads  out,
 Where  burial  coaches  enter  the  arch'd  gates  of  a  cemetery,
 Where  winter  wolves  bark  amid  wastes  of  snow  and  icicled  trees,
 Where  the  yellow-crown'd  heron  comes  to  the  edge  of  the  marsh  at
 night  and  feeds  upon  small  crabs,
 Where  the  splash  of  swimmers  and  divers  cools  the  warm  noon,
 Where  the  katy-did  works  her  chromatic  reed  on  the  walnut-tree  over
 the  well,
 Through  patches  of  citrons  and  cucumbers  with  silver-wired  leaves,
 Through  the  salt-lick  or  orange  glade,  or  under  conical  firs,
 Through  the  gymnasium,  through  the  curtain'd  saloon,  through  the
 office  or  public  hall;
 Pleas'd  with  the  native  and  pleas'd  with  the  foreign,  pleas'd  with
 the  new  and  old,
 Pleas'd  with  the  homely  woman  as  well  as  the  handsome,
 Pleas'd  with  the  quakeress  as  she  puts  off  her  bonnet  and  talks  melodiously,
 Pleas'd  with  the  tune  of  the  choir  of  the  whitewash'd  church,
 Pleas'd  with  the  earnest  words  of  the  sweating  Methodist  preacher,
 impress'd  seriously  at  the  camp-meeting;
 Looking  in  at  the  shop-windows  of  Broadway  the  whole  forenoon,
 flatting  the  flesh  of  my  nose  on  the  thick  plate  glass,
 Wandering  the  same  afternoon  with  my  face  turn'd  up  to  the  clouds,
 or  down  a  lane  or  along  the  beach,
 My  right  and  left  arms  round  the  sides  of  two  friends,  and  I  in  the  middle;
 Coming  home  with  the  silent  and  dark-cheek'd  bush-boy,  (behind  me
 he  rides  at  the  drape  of  the  day,)
 Far  from  the  settlements  studying  the  print  of  animals'  feet,  or  the
 moccasin  print,
 By  the  cot  in  the  hospital  reaching  lemonade  to  a  feverish  patient,
 Nigh  the  coffin'd  corpse  when  all  is  still,  examining  with  a  candle;
 Voyaging  to  every  port  to  dicker  and  adventure,
 Hurrying  with  the  modern  crowd  as  eager  and  fickle  as  any,
 Hot  toward  one  I  hate,  ready  in  my  madness  to  knife  him,
 Solitary  at  midnight  in  my  back  yard,  my  thoughts  gone  from  me  a  long  while,
 Walking  the  old  hills  of  Judaea  with  the  beautiful  gentle  God  by  my  side,
 Speeding  through  space,  speeding  through  heaven  and  the  stars,
 Speeding  amid  the  seven  satellites  and  the  broad  ring,  and  the
 diameter  of  eighty  thousand  miles,
 Speeding  with  tail'd  meteors,  throwing  fire-balls  like  the  rest,
 Carrying  the  crescent  child  that  carries  its  own  full  mother  in  its  belly,
 Storming,  enjoying,  planning,  loving,  cautioning,
 Backing  and  filling,  appearing  and  disappearing,
 I  tread  day  and  night  such  roads.

 I  visit  the  orchards  of  spheres  and  look  at  the  product,
 And  look  at  quintillions  ripen'd  and  look  at  quintillions  green.

 I  fly  those  flights  of  a  fluid  and  swallowing  soul,
 My  course  runs  below  the  soundings  of  plummets.

 I  help  myself  to  material  and  immaterial,
 No  guard  can  shut  me  off,  no  law  prevent  me.

 I  anchor  my  ship  for  a  little  while  only,
 My  messengers  continually  cruise  away  or  bring  their  returns  to  me.

 I  go  hunting  polar  furs  and  the  seal,  leaping  chasms  with  a
 pike-pointed  staff,  clinging  to  topples  of  brittle  and  blue.

 I  ascend  to  the  foretruck,
 I  take  my  place  late  at  night  in  the  crow's-nest,
 We  sail  the  arctic  sea,  it  is  plenty  light  enough,
 Through  the  clear  atmosphere  I  stretch  around  on  the  wonderful  beauty,
 The  enormous  masses  of  ice  pass  me  and  I  pass  them,  the  scenery  is
 plain  in  all  directions,
 The  white-topt  mountains  show  in  the  distance,  I  fling  out  my
 fancies  toward  them,
 We  are  approaching  some  great  battle-field  in  which  we  are  soon  to
 be  engaged,
 We  pass  the  colossal  outposts  of  the  encampment,  we  pass  with  still
 feet  and  caution,
 Or  we  are  entering  by  the  suburbs  some  vast  and  ruin'd  city,
 The  blocks  and  fallen  architecture  more  than  all  the  living  cities
 of  the  globe.

 I  am  a  free  companion,  I  bivouac  by  invading  watchfires,
 I  turn  the  bridegroom  out  of  bed  and  stay  with  the  bride  myself,
 I  tighten  her  all  night  to  my  thighs  and  lips.

 My  voice  is  the  wife's  voice,  the  screech  by  the  rail  of  the  stairs,
 They  fetch  my  man's  body  up  dripping  and  drown'd.

 I  understand  the  large  hearts  of  heroes,
 The  courage  of  present  times  and  all  times,
 How  the  skipper  saw  the  crowded  and  rudderless  wreck  of  the
 steamship,  and  Death  chasing  it  up  and  down  the  storm,
 How  he  knuckled  tight  and  gave  not  back  an  inch,  and  was  faithful  of
 days  and  faithful  of  nights,
 And  chalk'd  in  large  letters  on  a  board,  Be  of  good  cheer,  we  will
 not  desert  you;
 How  he  follow'd  with  them  and  tack'd  with  them  three  days  and
 would  not  give  it  up,
 How  he  saved  the  drifting  company  at  last,
 How  the  lank  loose-gown'd  women  look'd  when  boated  from  the
 side  of  their  prepared  graves,
 How  the  silent  old-faced  infants  and  the  lifted  sick,  and  the
 sharp-lipp'd  unshaved  men;
 All  this  I  swallow,  it  tastes  good,  I  like  it  well,  it  becomes  mine,
 I  am  the  man,  I  suffer'd,  I  was  there.

 The  disdain  and  calmness  of  martyrs,
 The  mother  of  old,  condemn'd  for  a  witch,  burnt  with  dry  wood,  her
 children  gazing  on,
 The  hounded  slave  that  flags  in  the  race,  leans  by  the  fence,
 blowing,  cover'd  with  sweat,
 The  twinges  that  sting  like  needles  his  legs  and  neck,  the  murderous
 buckshot  and  the  bullets,
 All  these  I  feel  or  am.

 I  am  the  hounded  slave,  I  wince  at  the  bite  of  the  dogs,
 Hell  and  despair  are  upon  me,  crack  and  again  crack  the  marksmen,
 I  clutch  the  rails  of  the  fence,  my  gore  dribs,  thinn'd  with  the
 ooze  of  my  skin,
 I  fall  on  the  weeds  and  stones,
 The  riders  spur  their  unwilling  horses,  haul  close,
 Taunt  my  dizzy  ears  and  beat  me  violently  over  the  head  with  whip-stocks.

 Agonies  are  one  of  my  changes  of  garments,
 I  do  not  ask  the  wounded  person  how  he  feels,  I  myself  become  the
 wounded  person,
 My  hurts  turn  livid  upon  me  as  I  lean  on  a  cane  and  observe.

 I  am  the  mash'd  fireman  with  breast-bone  broken,
 Tumbling  walls  buried  me  in  their  debris,
 Heat  and  smoke  I  inspired,  I  heard  the  yelling  shouts  of  my  comrades,
 I  heard  the  distant  click  of  their  picks  and  shovels,
 They  have  clear'd  the  beams  away,  they  tenderly  lift  me  forth.

 I  lie  in  the  night  air  in  my  red  shirt,  the  pervading  hush  is  for  my  sake,
 Painless  after  all  I  lie  exhausted  but  not  so  unhappy,
 White  and  beautiful  are  the  faces  around  me,  the  heads  are  bared
 of  their  fire-caps,
 The  kneeling  crowd  fades  with  the  light  of  the  torches.

 Distant  and  dead  resuscitate,
 They  show  as  the  dial  or  move  as  the  hands  of  me,  I  am  the  clock  myself.

 I  am  an  old  artillerist,  I  tell  of  my  fort's  bombardment,
 I  am  there  again.

 Again  the  long  roll  of  the  drummers,
 Again  the  attacking  cannon,  mortars,
 Again  to  my  listening  ears  the  cannon  responsive.

 I  take  part,  I  see  and  hear  the  whole,
 The  cries,  curses,  roar,  the  plaudits  for  well-aim'd  shots,
 The  ambulanza  slowly  passing  trailing  its  red  drip,
 Workmen  searching  after  damages,  making  indispensable  repairs,
 The  fall  of  grenades  through  the  rent  roof,  the  fan-shaped  explosion,
 The  whizz  of  limbs,  heads,  stone,  wood,  iron,  high  in  the  air.

 Again  gurgles  the  mouth  of  my  dying  general,  he  furiously  waves
 with  his  hand,
 He  gasps  through  the  clot  Mind  not  me—mind—the  entrenchments.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2022
автор: Зоя Бідило