Переклала два невеликі фрагменти з першої частини трагедії Крістофера Марло "Тамерлан Великий". Далі - невеликий попередній коментар, тексти оригіналів і мої переклади.
(Я знаю точно, як, можливо, й ви, що існують українські переклади "Трагічної історії доктора Фауста/Фавста" Марло, але не знаю про існування перекладів його "Тамерлана". Переклади двох уривків, що наводяться нижче, робилися без порівняння ані з тими, що точно існують, російськими перекладами цієї трагедії, ані з її українськими перекладами).
Трагедія великого англійського поета і драматурга Крістофера Марло (1564 - 1593) "Тамерлан Великий" ("Tamburlaine the Great", у двох частинах, вперше надрукована у 1590 р.) - один з найбільш важливих літературних творів Європейського Відродження. Це твір приголомшливий: досконалий за формою, але досить страшний за змістом - або який може справляти таке враження. Зустріч з "Тамерланом" може бути водночас захопливою і жахливою. Для англійського театру кінця XVI ст. Марло змальовує життя і постать одного з найбільших володарів і полководців в історії. Улюбленець зірок Тамерлан, крокуючи шляхом своєї долі, зі скіфського пастуха перетворюється на великого завойовника. Ніхто з земних царів нездатний протистояти йому; переможний шлях Тамерлана зупиняє тільки смерть.
Мабуть що для переважної більшості сучасних нам глядачів і читачів Тамерлан Марло постає передусім як втілення безупинного і безкарного наступу, образ жорстокого і впевненого в своїй силі загарбника. В ньому бачили також один з перших літературних образів надлюдини чи представника епохи Ренесансу. Тамерлан страшний, але і блискучий. Можливо, він стає ще страшніший від того, що автор ним захоплюється. Так чи інакше, автор прагне наділити його ірраціональною привабливістю, робить його фігурою, яка не має собі суперників за значущістю у п'єсі, і тому Тамерлан загрожує подавити глядачів так само, як він перемагає своїх сценічних супротивників - як велет. Втім, вже від читача чи глядача залежить, як визначити своє ставлення до постаті Тамерлана, і чи вдасться чинити власний опір його наступові. Тамерлан Марло, ймовірно, задуманий як автопортрет драматурга; можливо, тому Шекспір у п'єсі "Як вам це до вподоби" (близько 1601 р.) згадує Марло як "мертвого пастуха".
У Тамерлана є кохана, царівна Зінократа. Він взяв її в полон, і зумів викликати в неї кохання так само пристрасне, як і те, яке вона збудила в нього. Тамерлан насправді кохає Зінократу, і вона насправді кохає його - цьому не може завадити навіть жорстокість Тамерлана, яка врешті викликає відразу у Зінократи. Іноді, коли вона намагається висловлювати жалість, Зінократа утворює контраст до Тамерлана, проте вона все одно залишається під владою свого тяжіння до нього. Згодом Зінократа стає дружиною Тамерлана, народжує йому синів, і у другій частині п'єси Тамерлан у скорботі оплакує її смерть.
Надалі наводяться один з монологів Тамерлана і невелика сцена за участю Зінократи з першої частини трагедії.
Оригінал:
Tamburlaine's Speech ("Tamburlaine the Great", part 1, act IV, scene 2)
Now clear the triple region of the air,
And let the Majesty of Heaven behold
Their scourge and terror tread on emperors.
Smile, stars that reign'd at my nativity,
And dim the brightness of your neighbour lamps,
Disdain to borrow light of Cynthia!
For I, the chiefest lamp of all the earth,
First rising in the east with mild aspect,
But fixed now in the meridian line,
Will send up fire to your turning spheres,
And cause the sun to borrow light of you.
My sword struck fire from his coat of steel,
Even in Bithynia, when I took this Turk;
As when a fiery exhaltation,
Wrapt in the bowels of a freezing cloud,
Fighting for passage, makes the welkin crack,
And casts a flash of lightning to the earth:
But, ere I march to wealthy Persia,
Or leave Damascus and th'Egyptian fields,
As was the fame of Clymene's brain-sick son
That almost brent the axle-tree of heaven,
So shall our swords, our lances, and our shot
Fill all the air with fiery meteors;
Then, when the sky shall wax as red as blood,
It shall be said I made it red myself,
To make me think of naught but blood and war.
Мій переклад:
Крістофер Марло.
Монолог Тамерлана (частина 1, акт IV, сцена 2)
Розтань, повітряний потрійний шаре:
Нехай з небес боги великі бачать,
Як я, їх бич, земних царів караю.
Засмійтеся, ви, зорі, що сіяли,
Коли родився я, затьмарте решту;
Ганьба - брать світло в місячної діви!
Бо я - землі світильник головний:
На Сході я зійшов ще несміливо,
Але тепер зеніту досягнув я,
І вам пошлю з землі такий вогонь,
Що Сонце буде змушене вам заздрить!
Мій меч вогонь із піхов з криці висік
Уже в Віфінії, де взяв я Турка, -
Так само вогняна вчиняє пара,
Заточена у надрах хмар холодних,
Коли за вихід б'ється: зломить небо
І спалах блискавки на землю зронить.
Та перш, ніж в Персію я попрямую,
Дамаск залишу і поля Єгипту,
Зроблю, як божевільний син Клімени,
Що вісь небесну ледве не спалив.
Нехай мечів, списів удари наших
Заповнять небо, як вогненні зорі!
Коли воно, мов кров, почервоніє,
Хай скажуть - Тамерлан наклав цю фарбу,
Щоб думати про кров лиш і про смерть.
Переклад 11.10.2014
Турок - цар Баязид, якого полонив Тамерлан.
Син Клімени - Фаетон.
Оригінал:
Zenocrate's Scene ("Tamburlaine the Great", part 1, act V, scene 1)
Enter Zenocrate and Anippe
Zenocrate
Wretched Zenocrate! That liv'st to see
Damascus' walls dy'd with Egyptians' blood,
Thy father's subjects and thy contrymen;
The streets strow'd with dissever'd joints of men,
And wounded bodies gasping yet for life;
But most accurs'd, to see the sun-bright troop
Of heavenly virgins and unspotted maids
(Whose looks might make the angry god of arms
To break his sword and mildly treat of love)
On horsemen's lances to be hoisted up,
And guiltlessly endure a cruel death;
For every fell and stout Tartarian steed,
That stamp'd on others with their thundering hoofs,
When all their riders charg'd their quivering spears,
Began to check the ground and rein themselves,
Gazing upon the beauty of their looks.
Ah, Tamburlaine, wert thou the cause of this,
That term'st Zenocrate thy dearest love?
Whose lives were dearer to Zenocrate
Than her own life, or aught save thine own love.
But see, another bloody spectacle!
Ah, wretched eyes, the enemies of my heart,
How are ye glutted with these grievous objects,
And tell my soul more tales of bleeding ruth!
See, see, Anippe, if they breathe or no.
Anippe
No breath, nor sense, nor motion. in them both:
Ah, madam, this their slavery hath enforc'd,
And ruthless cruelty of Tamburlaine!
Zenocrate
Earth, cast up fountains from thy entrails,
And wet thy cheeks for their untimely deaths;
Shake with their weight in sign of fear and grief!
Blush, heaven, that gave them honour at their birth,
And let them die a death so barbarous!
Those that are proud of fickle empery
And place their chiefest good in earthly pomp,
Behold the Turk and his great empress!
Ah, Tamburlaine my love, sweet Tamburlaine,
That fight's for sceptres and for slippery crowns,
Behold the Turk and his great emperess!
Thou that, in conduct of thy happy stars,
Sleep'st every night with conquest on thy brows,
And yet wouldst shun the wavering turns of war,
In fear and feeling of the like distress,
Behold the Turk and his great emperess!
Ah, mighty Jove and holy Mahomet,
pardon my love! O, pardon his contempt
Of earthly fortune and respect of pity;
And let not conquest, ruthlessly pursu'd,
Be equally against his life insens'd
In this great Turk and hapless emperess!
And pardon me that was not mov'd with ruth
To see them live so long in misery!
Ah, what may chance to thee, Zenocrate?
Anippe
Madam, content yourself, and be resolv'd,
Your love hath Fortune so at his command,
That she shall stay, and turn her wheel no more,
As long as life maintains his mighty arm
That fights for honour to adorn your head.
Мій переклад:
Сцена і плач Зінократи (частина 1, акт V, сцена 1)
(Турецький цар Баязид і його дружина Забіна, які були в полоні у Тамерлана і зізнавали численних брутальних принижень, покінчили самогубством. Тільки-но це сталося, входять Зінократа, наречена Тамерлана, й Аніппа, її служниця. У цей час Тамерлан воює з Дамаском, який визнає владу батька Зінократи, єгипетського султана).
Зінократа
Царівно бідолашна! Що ти бачиш -
Дамаска стіни кров пофарбувала
Твоїх краян та батькових підданців;
Всі вулиці вкривають рештки людські
Й поранені, що до життя волають;
А найстрашніше - це тіла дівчат
Незайманих, цнотливих, безневинних...
Якби побачив їх сам бог війни -
Зламав би меч, любов би проповідав.
Та вершники їх взяли на списи
І смерть лиху їм завдали безкарно,
Хоч навіть коні у татарськім війську -
Безжальні, звиклі по тілах ступати, -
Як ті списи в повітрі затремтіли,
Геть відсахнулись, здиблюватись стали,
Зворушені тих мучениць красою.
О, Тамерлане, чи не ти це чиниш -
Той, хто назвав мене своїм коханням?
А жертв твоїх життя мені дорожчі,
За все - окрім лише твого кохання.
Та що це? Ще видовище криваве!
Нещасні очі, серця вороги,
Наситили вас явища потворні,
Та горе знов показуєте серцю!
Ще, може, дихають? Поглянь, Аніппо!
Аніппа
Не дихають, не чують, непорушні.
О, пані, смерть здалася їм гарніша
За рабство та жорстокість Тамерлана!
Зінократа
О, Земле, надішли з глибин потоки,
Оплакуй смерть невчасну та жорстоку,
Тремти, як бачиш горе ти жахливе!
Ганьба, о небо - з честю їх створило,
Щоб так безчесно смерть взяла їх грізна!
Дивись, хто пестує могуть мінливу,
Шанує над усе пишноту світу, -
Ось цар турецький і цариця пишна!
Дивись, о, мій коханий Тамерлане,
Ти, той, хто за вінці минущі б'ється, -
Ось цар турецький і цариця пишна!
До тебе вже такі прихильні зорі,
Що сниш завоюваннями новими,
Та й ти би оминав непевне щастя
Війни, якби лякало зло подібне, -
Ось цар турецький і цариця пишна!
Пророче і Юпітере всевладний,
Моїй любові вибачте зневагу
До долі людської і милосердя!
Нехай невпинні ці завоювання
Не вразять в бік зворотній, не помстяться
Ці цар турецький і цариця бідна!
І вибачте мені жалю нестаток,
Бо довго їх страждання споглядала!
Яку зустрінеш долю, Зінократо?
Аніппа
Вдоволені й міцніші будьте, пані:
Коханий ваш - такий господар Долі,
Що їй звелить він колесо спинити,
Аж доки є життя в руці могутній:
Честь, що він виборе, вас увінчає.
Переклад 12.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2022
автор: Валентина Ржевская