Самотній ліс чомусь в задумі,
Про щось шепочеться листва.
Неначе всі в якомусь сумі,
Весна тепер уже не та.
Присяду поруч і згадаю
Усе, що пам"ять зберегла.
І ті моменти тут літають,
Вони не втратили тепла.
Десь писне пташка із гнізда,
Вона мене, мабуть, впізнала.
А я давно уже не та,
Вона багато про нас знала.
Давно затухло те багаття,
Лишився попіл де-не-де.
На тому місці вже латаття,
Вогонь ніхто не розведе.
А на поляні безліч сонця,
Кульбаба очі убира.
У жовті вбралися суконця...
Повільно день вже догора.
Вечірня сутінь тихо висне,
Що все не вічне - нагада.
Так жалко це, і серце тисне,
Роки крізь пальці, як вода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2022
автор: Н-А-Д-І-Я