Колисає мати... чорта!
Любить дуже... свій же син!..
Хоч душа у нього чорна,
та у неї він один...
Зовні... начебто людина...
так... звичайнеє дитя...
Та татусь його – тварина!
Демон без серцебиття...
Думи гірко обпікали...
Зморена... зустріла сон...
- Ями там... та гострі скали...
Крики чула... плач та стон...
Йшли роки... дитя зростало...
Виріс справжній Сатана!..
Погубив людей немало...
Вся кривава сторона!
Там, де світло, стало темно!
- Щоб згубити більше душ,
зліз на трон кривавий демон!
Й стільки горя лив довкруж!..
Розливалась кров рікою!
Смерть повзла з усіх кінців!
- Плоттю ласував людською
Сатана! Її хотів...
Розсвітало... Сон розвіявсь...
Мати знову думи тче!
- Буде згодом те, що снилось!..
Світу буде гаряче...
Не того хотіла мати!
Силоміць взяв старий біс...
- Їй малого колисати,
чи віднести в дикий ліс?!
Гіркота серденько крає...
Що робити? Чує Бог?!
Хмари лиш над небокраєм...
- Як лишитися тривог?!
Постояла за порогом...
- Їй би Янгола крила!!!
Посміхнулась до малого...
годувати понесла...
6.04.2022 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944235
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2022
автор: Любов Вишневецька