Не змивається бруд цей повіки,
Хоч говорять: що час – кращі ліки,
Та розплата страшна їх чекає,
І прощення за гріх цей – немає.
Вік за спинами будуть блукати,
Тих кого ви понищили, кати!
Хай у снах бачить ваша дружина,
Як чужого зарізали сина,
І як мами просили, благали,
Аби донечок не ґвалтували.
Матерям вашим посеред ночі,
Хай ввижаються злякані очі,
Страшний крик і залізна лопата,
В сирій ямі сестричку і брата.
Дуже хочу, щоб ви пам’ятали
Всіх, кого по дорозі стріляли,
В кого в муках зникали всі сили,
Як об спинки бички ви гасили.
Будуть бачити в темряві руки,
Ваші діти малі і онуки,
Тих кого вам вдалось погубити,
А вони так хотіли ще жити.
Де би ви не були, скрізь і всюди,
Хай ввижаються згублені люди,
Ваші щі і слизькі і тягучі,
Пахнуть трупами вбитими в Бучі.
Аби вам від смеркання до ранку,
Бачить Ворзель, Ірпінь, Бородянку…
Й розплатитись - за те що зробили…
Ждіть… на вас вже чекають могили…
06.04.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2022
автор: Інна Рубан-Оленіч