"Ось так. Лежу тепер й чекаю,
Щоб друг мій тихо посвистів.
Терпіння жодного не маю.
Чи ж відпочити захотів?
Та ні, тут були чорні люди,
Вбивали все, що навкруги,
Я бачив: щось попало в груди.
Лежали. Поруч. Дві ноги.
Дарма ви, люди, всіх поганців
Мов охрестили на собак?!
Щось таке бачив рано-вранці,
Що навіть дух мій враз закляк …
Лежу, підходили знайомі,
Погладив хтось по голові,
Я відчуваю в тілі втому,
Гаряче щось в моїй крові.
У мене теж вони попали.
Та люди поруч. Ці спасуть".
[i]Навіть собака правду знала,
Що зло навіки проженуть … [b][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2022
автор: Дружня рука