У чому ж винні, ті нещасті діти?
Що в світ прийшли, не там і не в той час?
Їм би сміятись, сонечку радіти,
А не страждати й гинуть повсякчас.
Від вибухів у сховищі тремтіти,
Ділити крихту й крапельку води,
Гасить сльозами очі-самоцвіти,
Від витівок проклятої біди.
В ясних зіницях вибухи й пожежі,
І смерть щомиті погляда на них,
Чи є війни елементарні межі?
Це ж діти! А для вбивць страшенний гріх.
А чи могли б своїх так підірвати,
Із сотню хоч малих кацапенят?
Вам вічно в страшнім полум’ї палати,
За вбивство безневинних немовлят.
Ви відібрали в них життя й майбутнє,
А в родичів розчавили серця,
Це лихо для народу – незабутнє,
Ненависті – не буде вже кінця.
18.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2022
автор: Інна Рубан-Оленіч