не воруши осиного гнізда свідомих снів,
п’янких плодів відлюддя
тіней нічийних бронзові погруддя
ковтнула ніч_ небесних сфер хода -
єдиний механізм без збоїв / хиб_
>
не лізь на хрест, не заривайся вглиб
не озивайся на надії шепіт
немає глядачів в цьому вертепі
і шелест крил, і клекіт казанів –
не розрізнити_
скільки не вслухайся_
>
коли хтось вжалить оком – начувайся
не розплітай вузли безсилих слів
завчасно спалахнувши - спопелів
зганьби і прокляни потвору - музу
що прагла випити до краплі чорну кров_
>
серед крихких руїн світобудов,
десь на околицях світів, чужих відроду,
збираєш камені, і дмеш на мертву воду
і грієш подихом брудний торішній сніг
і звалюєшся з ніг, зачувши сміх
з кривавих хмар,
пробитих криком сонця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942234
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2022
автор: Ки Ба 1