Так довго ніколи ще час не тягнуся,
Від миті, як вдосвіта люд весь проснувся,
В країні війна! Перші вибухи – горе,
І сліз безневинних вже вилилось море.
Нестерпні секунди, як виє сирена,
Бо всі розуміють, країна – арена!
А їм без різниці, куди ще бомбити,
О, Боже, Всевишній, як хочеться жити!
Нестерпні хвилини, коли десь палає,
Бо всі розуміють, - життя там немає.
А сироти-діти і босі і голі, голодні,
Немов в тридцять третім у чистому полі…
Нестерпні години, як їдуть колони,
Оточують місто… хоч нас і мільйони,
Благаємо слізно, ми захисту неба,
І Божого миру, усім він так треба.
Нестерпні воєнні і дні так минають,
Безвинних вкраїнців тихенько ховають…
Гниють вороги, у чужому їм краю…
Повільно йде час… Чому так? - Я не знаю.
04.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2022
автор: Інна Рубан-Оленіч