[i]По картині Рафаеля Коллена[/i]
Не співає, бо втратив гніздо своє птах, –
Провалилось воно у пролом на стіні.
І тріщить лист сухий під ногами мені.
Знову вечір спішить! Ліс у жовтих листках!
Скрізь природа тремтить, трепет в наших серцях.
Тільки сонце впаде, йдуть тумани нічні.
Хоч не видно його, жовтень йде вдалині!
Ах, любове! Пройшло літо в цих вечорах!
Ці останні квітки почепи на корсаж,
Перед нами розкинувсь печальний пейзаж,
Тож присядемо вдвох над водою струмка.
Я кохаю тебе, запал мій не погас!
Та волосся вже сиве, що гладить рука, –
Скоро буде тут осінь... О, ні! Ще не час!
François Coppée
Fin d’Été
[i]D’après le tableau de Raphaël Collin[/i]
L’oiseau reste muet, puisqu’il n’a plus de nid
Dans le trou du vieux mur dont s’écroule la brèche.
Nous faisons sous nos pas craquer la feuille sèche.
Comme le soir vient tôt ! Comme le bois jaunit !
La nature et nos cœurs ont un frisson subit.
Dès le soleil tombé, monte une brume fraîche.
Octobre est loin encor, mais comme il se dépêche !
Ah ! mon amour ! l’été s’en va, l’été finit !
Mets ces dernières fleurs, maîtresse, à ton corsage,
Et, devant ce déjà si triste paysage,
Asseyons-nous tous deux sur le bord du chemin.
Je me sens toujours plein de désirs ! Je t’adore !
Mais les cheveux sont gris que caresse ta main,
Et ce sera bientôt l’automne… Oh ! pas encore !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2022
автор: Валерій Яковчук