Я буду твоїм криком від шепоту за вікнами,
від холоду запалення. Опалення не ввімкнене.
Новини дурять текстами, стандарти труять голову,
у мене є книжки, грішки, я теж буваю голою.
У тебе — я, солдатик твій. Вогонь з’їдає олово.
Лови іскру від моїх слів. На вулиці казково так.
Помилка — не клеймо, а знак, що зміни загартовують.
Коліна в позі лінощів, чарі́вний чай... Я знову тут.
Ми знову там, де місто спить і торохтить вагонами.
Ти — сценарист, пиши свій шлях, нанизуючи грона миль,
або сиди й не рухайся, обрати — мов достигнути,
для цього треба плід думок з’єднати з парадигмами.
Судити — намір тих «святих», що люблять бути владними.
Упасти б водоспадами на їхні плеса з вадами.
Безмежний світ приймає всіх: чистеньких, захаращених
і тих, хто йде до сивих гір доріжками чи хащами.
Візьми мій шепіт, збережи, лікуйся ним, і вибач їх.
Твій біль згорнеться та засне, не розірвавши звичаїв.
Усе крихке в мінливості. Щоб пам’ятати — вузлики.
Лиш відданість — міцна струна, що нас вплітає в музику.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2022
автор: Олена Галунець