Люди не одужують відразу
після загрубілих, брудних слів,
тануть у роках їхні образи,
гасне світло їхніх почуттів.
Їх лікують чиїсь інші звуки,
що не ріжуть простори душі
чи ж самі себе - піднявши руки,
витіснивши темні колажі.
Люди не відразу мають досвід,
він приходить з часом крізь роки,
не зважати на нікчемний осуд,
власні обираючи думки.
Дивом залишаються щасливі
з вперто точним контуром межі,
де своє вагоме й особливе,
а чуже лишається чужим.
Люди не одужують в задусі
дивних рамок, крихітних ідей,
їх лікує віра тих людей,
що лишились в паралельнім русі ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2022
автор: Людмила Мартиненко