Що зберегти державу не зуміли,
Жорстоко нас покарано було!
За це дітей у тридцять третім їли
І щезло з мапи не одне село.
Мільйони пухли з голоду, конали,
Голодомор зробили через те,
Що ми держави власної не мали,
Таке цьому пояснення просте.
Здавалось би, це мало нас навчити,
Закарбувати на віки урок –
Свою державу треба боронити,
Страшних не повторяти помилок!
Але натомість, як сто років тому,
Чортзна кому віддали владу знов.
Геть збайдужіли і відчули втому,
Полеглих своїх зрадили, їх кров.
Що з нами сталось? Як же так забули,
Що ми Русі нащадки, козаків?
На цій землі ми споконвіку були,
Впродовж століть і тисячі віків.
Жили тут завжди, землю боронили,
Вона ввібрала нашу плоть і кров.
Тут мощі предків, пращурів могили,
Свята земля – основа всіх основ.
Тому я хочу всіх вас запитати, –
Як з нас зробили стадо баранів?
Коли настане врешті час розплати?
Я слуг цих в пеклі бачити б хотів.
Метою їх є демонтаж держави,
Покроково спланований в Кремлі.
Почали з переслідувань, розправи
З захисниками рідної землі.
Але цим слугам треба пам’ятати,
Народ знесе це кляте шапіто!
Куди ж буде ця наволоч тікати?
Хотів би дуже, щоб не втік ніхто!
01. 01. 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2022
автор: Мирослав Вересюк