Його звали Стандарт. Це був такий собі звичайний робот, якому все начебто вдавалося. Він ходив до звичайної школи роботів і робив усе із середнім успіхом. У нього були середні друзі. Ну як середні? Не так щоб сердечні, а так щоб разом провести час, про щось звичайне поговорити, у щось звичайне пограти. Не переймаючись аж надто подіями, проблемами, побаченим. Сонце завжди світило звичайно, повівав як завше вітер, падав зрідка дощ, хтось за звичай поламав трохи гілок у саду, десь за звичай гавкнула собака, нявчав кіт … Таке воно звичайне роботожиття …
Раптом почалися незвичайні природні катаклізми … Які вивели з себе цей світ абсолютної урівноваженості. Довелося робити незвичайні зусилля для виживання. Якісь незвичайні вчинки … . Не подивитися зазвичай байдуже, а простягнути руку допомоги. Надто довго і уважно слухати чиїсь «незвичайні надмірні емоції». Що було зовсім некомфортно і якось аж надто нестандартно. Тоді вперше Стандарт став Станом. Попереднє ім’я стало незручним. Не відповідало його новому змісту …
Стан навчився рятувати … Було якось незвичайно добре почувати себе у полоні цього незвичайного сенсу.
Раптом серед друзів виявився хтось незвичайний і почав виявляти незвичайні емоції … Та хтось простягнула руку у потрібний момент, коли потрібно було рятувати його. Ви думаєте, що таким вчинком можна здивувати звичайного робота … Можна. Навіть його … Особливо його … Її звали Хуан. Виявляється, що це звичайне китайське жіноче ім’я означає щастя.
Все заради того, щоб відчувати щоденно роботу поруч іншого не механічного серця … В один спільний ритм, темп, в одну спільну біль, радість, … Як це … незвичайно …
Раптом щось стало не байдуже … Програма усіма силами намагалася втримати його процесор від усе можливих відхилень. Куди там? … У Стана з’явилась ціла нова операційна система. У якій можна було творити незвичайні речі. Його оперативна пам'ть досягла свого максимуму. Рішення приймалися швидко ... під впливом емоцій. Що таке емоції для робота? У нього не було відповіді.
Раніше такого не було. Далеким колишнім сенсом було не шукати сенс, не виходити за рамки прямолінійного виживання. А тут цілий експоненціальний стрибок …
Але потім … Механізм поруч … Так боляче … Сенс не знайшов більше такого іншого … Може просто не шукав схожих конструкцій … Можливо, боявся знову пережити таку втрату.
Так робот став людиною … Цікаво, що кожен ховає за цим чудернацьким словом. Спільну пам’ять про події протягом кількох тисяч років, спекулятивні теорії про походження чи якусь глибинну особливу суть? Здатність співпереживати? Любити? Помилятися? Чи може це все про анатомію? Навряд чи … Стан вирішив жити як людина. У його розумінні … Тобто не бути байдужим, бути цікавим, бути гордим … Що в його розумінні означало бути … Але він відчув, що у нього не виходить. Він старався пропонувати краще, але це краще не було потрібним. Комусь поруч хотілося гіршого, хотілося, щоб його жаліли, а не ним гордилися … Комусь хотілося бути рабом. Бо боявся власних рішень, бо за них іноді доводиться нести відповідальність. Так Стан став ворогом для здавалось ще донедавна друзів.
Стан вирішив просто пропонувати, не втручаючись у події. Але і це не спрацьовувало. Комусь було страшно навіть від його думок … А може просто незручно? А може просто соромно? А кому подобається, коли соромно?!
Так сталося … Поступово йому теж ставало страшно від власних думок …
Може потрібно знову стати роботом?
Але це неможливо. Уночі сниться Хуан. Роботам уночі сниться щастя … Їм сняться сни, від яких стає страшно. Страшно, що ця інша реальність кудись утікає. А так хотілося б туди ... у справжність ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2021
автор: Дружня рука