Як монотонно дощ собі шумить,
Ще сонний ранок міряє калюжі.
Спішать потоки, їх не зупинить,
А парасольки швидше: їм байдуже.
Хто ж не надворі зирка у вікно.
І вже не дуже весело, недуже,
Стиха промовить:»Вдосталь налило,
Сліди болота не найкращі друзі»
І ось у тій елегії дощу,
Як потопаєш в безнадійній тузі.
Той спалах сонця, сизому плащу
Веселка барви розсипає в лузі.
Як сяє сонце, ніби не зима!
Яке тепло! А що людині треба?
Крихту надії, віри у дива,
Як от веселка у зимовім небі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: fialka@