Здужати (Петро Кухарчук, Леся Утриско)

Проза-  Петро  Кухарчук,  поезія-  Леся  Утриско

Здужати

…як  ніж  твоя  слава
як  ніч  твоя  кава
як  тінь  твоя  днина
як  попіл  слова…
Власта  Власенко

Немає  в  осені  оману,  пересудів,  немає.  Вона  не  намолочує  снопки  розчарувань,  зів’яле  листя  упаде  до  долу,  лиш  ти  ніколи  не  впадеш.
За  тебе  журавлі  проплачуть  небо,  прошу  тебе,  не  наважуйся  прощатися  у  снах  із  своїми  дивами.  Повір,  твої  весни  іще  не  відцвіли.  І  твій  човен  чекатиме  щовесни.
Звір  ніколи  не  питається  нікого,  він  розтинає  усю  твою  серцевину,  а  ти  весь  час  поспішаєш  на  край  полонини.  Де  явір  сміється,  де  Черемош  в’ється,  де  слава  твоя  як  рута  червона  пролиється.  
І  твою  ватру,  не  загасять  у  попіл  пусті  слова,  лише  ти  туманами  покладеш  у  траву  ядучість  його.  
Най  не  плачуть  за  тобою  гори,  не  розчісує  вітер  за  тебе  смерековий  гай,  ти  щоразу  злітатимеш  мріями,  і  як  коровірус  намагатиметься  накликати  осуд  –  ти  не  станеш  його  славою.
Крутитиме  тебе  оманами,  зваблюватиме  своєю  короною,  а  ти  мовчатимеш,  здужати  будеш  отруту  його,  мовчки  вертатимешся  в  той  час  коли  на  пальчики  ставала  щоб  любити.  
Будь  моєю  дниною,  моєю  силою,  чуєш,  зможеш?  Ти  мене  й  мені  своєю  напівпрозорістю  промовляєш:  «  І  коли  маю  дар  пророкувати,  і  знаю  всі  таємниці  й  усе  знання,  і  коли  маю  всю  віру,  щоб  навіть  гори  переставляти,  та  любови  не  маю,  то  я  ніщо!»*
Мене  люби,  таким  далеким,  близьким  і  чужим,  а  головне  –  живим.  Сонцем  в  дорогу,  рятуйся,  і  от  не  думай,  коли  просиш  здужати.

05.11.2020  –  29.09.2021  
Петро  Кухарчук

——————————————————
Невже  ця  осінь  виткана  з  любові?
Невже  моя,  у  відгуку  весни?
Невже  в  твоій  наспіваній  розмові?
У  подиху  твоїм?  Чарівні  сни.
Вона  не  в‘яне,  не  згортає  душу  -
Нехай  іде,  так  краще  для  обох,
У  засторогах  викупати  мушу  -
Розлуки  не  зійде  чортополох.
Хай  лист  паде,  залиш  його  зізнанням,
Впусти  у  сни  наш,  журавлиний  клин,
Весну  іще  прийми  не  зі  сльозами,
Торкни  її  зомлілих  полонин.
Чи  слава  це?  Чи  може  наша  слабкість?
Риданням  гір  наситяться  струмки,
Пророчить  знову  рута  одинокість,
Пусті  слова  -  незречені  думки.
Гірка  омана  -  повід  для  туманів,
Одужуй  в  них,  мені  вернися  днем,
Мольфаркою  увіруй  вічні  грані,
Люби  мене,  як  є  -  мій  дикий  щем.
Люби  живим  -  незвідано  незрілим,
Лиш  не  чужим...  а  може  і  чужим,
Таємність  пелюсток  у  білім  -  біла,
Дороги  відпусти  в  життя  із  рим...

#лесяутрисковоробець

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2021
автор: Леся Утриско