Проза- Петро Кухарчук, поезія- Леся Утриско
Осінь в порцеляні
Твій острах в осінь не прийшов…
Достоту терпеливості вистачало, але ти втомилася від химерності сухих очей, які страхалися дівчат з нерозплетеними косами.
Сонце низенько не зігрівало, як і гамір спраглого очікування стомлював химерністю, доволі марення!
Розхристує душу збайдужіла осінь, ще мить, ще встигне заблукати в листі запізнілий острах – твій і мій…
Ще зовсім трішки і журавлиний клин зітре ілюзій протиріч…
Тримаючись за спогади намагаючись порушити право – твоя не твоя, твій не твій…
Прохолода ночі стирає грані свідомості, годі сподівань!
Що із того що болить обом? Навипередки п’янять сповиті хмелем сподівання і, бунтує вкотре привид обіймів…
Ще зовсім трішки і, осінь подарує горнятко по вінця світла і тепла!
Передчасно не поховаю прийдешнє, коли видаватиметься – то фарбуватиму барвами осені стежину свого життя – одну на двох…
У мріях остраху твого віднайду щастя, яке у нього не було…
© Ладо ОРІЙ
11.09.2020
м. Житомир
Хміль
#світлина©ПетроКухарчук 09.09.2021
Розкажи мені про осінь, що в горнятку кришталевім,
Про тепло її та холод, смак її так, мигдалевий.
Про химерний страх в очицях, про руде її волосся,
Сонця гордий поцілунок й дощового стоголосся.
Чом, байдужа, заблукала у горнятку з порцеляни?
Запізніла в стиглім листі, для нас двох - любовна рана...
Не твоя і не моя - збайдужіло п’яна, п’яна,
Журавлем вкраде тепло, понесе над океаном.
Обійми її теплом, намалюй стежки із вітром,
Біль притиш, прошу- притиш, застели осіннім квітом.
Я ж нап’юся її світла і тепла торкну в Осанні,
Щастя в мріях віднайдемо - осінь вип’єм з порцеляни...
#лесяутрисковоробець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2021
автор: Леся Утриско