Пахне в лісі зволоженим мохом,
Свіжозрізаним сонним грибом.
Обережні ледь чуються кроки…
Та то ж осінь ступає, либонь.
Он побігли намоклі стежини
Вліво-вправо, а та он – навскіс.
Туманець на достиглих ожинах…
Капотить із березових кіс.
Цідить тишу ця казка осіння,
А як дятел її сколихне,
Силует сіруватий лосиний
Краю лісу ураз досягне.
Хто бував у осінньому лісі,
Певне, той не забув його теж,
Й оживе це пізніше у пісні,
А чи в вірші. Нема красі меж!
13.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2021
автор: Ганна Верес