Дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско
Проходиш мимо…
Як сльозина стає сніжинкою,
Так, як іскра стає димком,
А чи дівчинка мила – жінкою,
Я поемним стаю рядком.
Ігор Павлюк
Ранкове небо впало на плечі застарілому літу… Вітер заколихує росинку ранку в зачервонілих китицях калини, які досхочу не нап’ються волі.
Люди, які проходять мимо кожного разу общипують надію калинову, без упину, заради втіхи…
Присяду на глиняній призьбі, закрию очі…
За споришевим подвір’ям на ружі молоді горобці сполошилися, насторожилися, літо відійшло в минуле, забравши жовторотий галас їхній в осінь…
Похресники осені, шишками хмелю засівали береги любові… Над рікою…
Вони обійнявши в останні дні літа, звільнили тебе…
Повільно пилиною почали осідати марні сподівання, лише оживши від спеки спориш, на здичавілу стежину літа розсівав свої осиротілі зерна…
Збайдужілі…
Мовчки…
Від шуму яких…
Не було чути поезії в прозі…
Нікому…
А на стежині долі, голуби споришеві зерна дзьобали…
Ладо Орій
01.09.2019 – 01.09.2021 м. Житомир
Розсип, розсій у споришах
Насіння прози, не поезій...
І відродившись у віршах,
Пірни у витвори фантазій.
Торкнися неба на плечах -
В старезнім літі воля й вітер,
Роси краплинка на руках
І жменя сонця в дивнім квіті.
Там люди - калиновий дзвін,
Гірка роса, фальшиві тіні,
У крик пташиний - грім та гімн,
Осінні сльози на колінах.
Сирітські зерна в споришах,
Жива поезія для втіхи,
Пташина проза у віршах,
Байдужим криком для потіхи...
У сподіваннях марноти,
Повільно всівшись пилиною,
Аби від осені втекти,
В пташинім подиху - грозою...
#лесяутрисковоробець
Світлина з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2021
автор: Леся Утриско