Позолотою осінь торкається самого серця,
І зникає поволі прихований сум протиріч.
Я в саду наповняю плодами відерце.
Шурхотить вітер листям уздовж пожовтілих узбіч.
За моїми плечима давно уже бабине літо
Загубилося в косах, серпанком встелилось до ніг.
Щастя й болю - усього прийшлось пережити.
Щедра осінь життя неквапливо ступа на поріг.
З різних барв і відтінків на мольберт лягає палітра.
Так ще хочеться кілька додати яскравих штрихів.
Темні плями назавжди із пам"яті витру.
М"яко ляже орнамент непройдених мною шляхів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2021
автор: Тамара Шкіндер