Пора обідня ще далеко,
Та ранок твердо завернув на день.
Шиплять, дзобами клацають лелеки
В гнізді, високо від людей.
Серпанки опадають в ріку́
І оголяють гору Сокіл.
Звучить як дзвін останє кукурі́ку,
У курнику завжди неспокій.
Пройшлася тітка гніздами -
Яєць навалена корзина,
До півня усміхнулась –
як заверне на дощ,
То до обіду, мабуть, борщ…
А я в бадьорості душі, шаленій,
Святкую і від ночі оживаю,
Купаюсь в свіжості зеленій,
Росу із трав збиваю.
Здаля дивлюся
на печеру я гори тієї,
Невже ж пролазив колись в неї,..
Чоботи ки́рзові ковзали на камінні,
Чіплявся за коріння в ціпенінні,
Дзюрчала долі Смотрича вода,
Ковзну, а тут падіння і біда…
Над соколиними серпанками я вис,
Бо впевнитись хотів що у печері лис
І так за обрієм хотілось бачить Рим…
Яким же був тоді –
безпечним і малим…
Та маю честь, вертаюся до хати,
Бо тітка рідна почала вже звати…
А на сніда́ння гре́чана лемішка,
На салі, з овочами, з м’ясом…
Вже так мене їй хочеться потішить,
Не схуднув би її племіник часом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2021
автор: Ivan Kushnir-Adeline