Сергей Жадан. Только не называй это языком…

Только  не  называй  это  языком.

Не  называй  языком  виноградное
врастание  слов  в  окружающую  тишину.

Не  называй  языком  звериный  крик
любовных  объяснений,
скандирование  извинений  перед  теми,  кого  предали,
ветхозаветный  плач  политиков
над  городами,
которые  после  они  сожгут.

Это  что  угодно,  но  не  язык.

Это  может  быть  укором  камней,
лежащих  на  речном  берегу  
и  ничего  не  знающих
о  глубине  русла.

Это  может  быть  пеньем  домов,
из  которых  выселили  целые  семьи.

Это  может  быть  шрифтом
сообщений  в  газетах,
которыми  протапливают  бараки.

Но  говорить  на  таком  языке  –
будто  говорить  с  железом,
будто  бы  спорить  с  липами.

Это  не  тот  язык,  после  которого
выдыхается  колдовство  покоя.
Не  язык,  после  которого  поднимашься
в  воздух,  заполненный  дымом  и  буквами.

Долгое  молчание,  словно  нить,
выводит  нас  из  сожжённых  улиц.
Тишина  –  тёплая,  как  ягнёнок  на  руках.

Мы  выстоим  на  этом  ветру,
не  потеряем  друг  друга
в  сумерках.

Стоят  мужчины  и  женщины,
держат  в  руках  словари,
а  в  словарях  всё  понятно,
как  в  учебниках  по  математике
или  в  детских  евангелиях.

(Перевёл  с  украинского  Станислав  Бельский)

+  +  +

Лише  не  називай  це  мовою.

Не  називай  мовою  виноградне
вростання  слів  у  довколишню  тишу.

Не  називай  мовою  звірячий  крик
любовних  освідчень,
скандування  вибачень  перед  зрадженими,
старозавітній  плач  політиків
над  містами,
які  вони  потім  спалять.

Це  що  завгодно,  лише  не  мова.

Це  може  бути  наріканням  каменів,
що  лежать  на  річковому  березі,
нічого  не  знаючи
про  глибину  річища.

Це  може  бути  співом  будинків,
з  яких  виселили  цілі  родини.

Це  може  бути  шрифтом
повідомлень  у  газетах,
якими  протоплюють  бараки.

Але  говорити  такою  мовою  –
ніби  розмовляти  з  залізом,
ніби  сперечатися  з  липами.

Це  не  мова,  після  якої  видихається  ворожба  спокою.
Не  мова,  після  якої  підіймаєшся
у  повітря,  наповнене  димом  і  літерами.

Довге  мовчання,  ніби  нитка,
виводить  нас  зі  спалених  вулиць.
Тиша  –  тепла,  мов  ягня  на  руках.

Ми  вистоїмо  на  цьому  вітрі,
ми  не  розгубимо  одне  одного
в  сутінках.

Стоять  чоловіки  і  жінки,
тримають  словники  у  руках,
а  в  словниках  усе  зрозуміло,
наче  в  підручниках  з  математики,
чи  дитячих  євангеліях.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921980
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.08.2021
автор: Станислав Бельский