Уроком стане хай пригода ця
Для вас, розумні і достойні люди, –
Не нехтуйте любов ,– в полон серця
Вона бере тенетами облуди; 235
Бо вічно так було і вічно буде,
Що в’яже всіх любові цей полон, –
І не змінити вічності закон.
Що правда це, то прикладів багато,
І міць любові майже кожний знав. 240
Ніхто не зміг її ще ошукати,
Ніхто, хто у любовний бран попав,
Бо й сильний їй дорогу уступав,
Хто більше, а хто менше героїчно, –
І так було, так є і буде вічно. 245
І дійсно так траплялось, що тоді
У ній і наймудріші втіху мали,
Котрі були до того у біді, –
Любов для них полегшення давала.
І часто люте серце впокоряла, 250
Достойним більше гідності несла
І захищала їх від сорому і зла.
Отож, якщо любов так незборима
І люба кабала її п’янка, –
Не уникайте, як до вас ітиме, 255
Бо до сердець хода її стрімка.
Міцніша гілка гнуча, ніж ламка.
Тож раджу: за любов’ю йдіть покірно,
Що вас веде упевнено і вірно.
Продовжу повість про минулі дні, 260
Про сина царського печаль тривалу.
Залишу неважливе в стороні
І вам відкрию правду досконалу
Про радощі його й тривог навалу.
Про решту справ – і втіху, і біду, 265
Раз вже почав, то далі поведу.
Туди-сюди ходив Троїл по храму
Із почетом, у тьмяній глибині,
І поглядав уважно за жінками, –
А чи були місцеві, а чи ні. 270
Тут випадково в тлуму гущині
Побачив він Крессіду мимовільно
І вже не зміг відвести погляд пильний.
Від враження він ледве устояв,
Від захвату вогнем горіли очі: 275
«О милосердний Боже, де ховав
Ти образ цей, достойний та урочий?»
А серце в грудях рветься і тріпоче.
Зітхнувши так, щоб почет не вловив,
Він знов на неї погляд перевів. 280
Була вона за зростом не остання
І все було у неї до ладу, –
Жіноча суть несла зачарування
І красила особу молоду.
Стояла гордо в нього на виду, – 285
Лице шляхетне гідністю світило
І сповнене було чудної сили.
А на Троїла погляд дивний свій
Вона так само почала звертати,
Той погляд був погордий і прямий, 290
Немов хотів у нього запитати:
«У чому річ? Не можу тут стояти?».
І вмить лице зробилося ясним,
Якого не стрічав він перед тим.
Від погляду її нестерпним жаром 295
У грудях пристрасть запалала вмить,
І в серці, що було під дивним чаром,
На дні прекрасний образ вже лежить.
Любив раніш сміятися і кпить, –
Тепер же сам злякавсь її насмішки 300
І радий був свої сховати ріжки.
Тож він, котрий вважав себе метким,
І насміхався над любові шалом,
Не знав, що в тому погляді жорсткім,
У тих очах уже любов чекала. 305
Здалось йому, що смерть іде помалу
З ясних очей. Благословенна будь,
Любове, за твою мінливу суть!
Вона, у чорнім, вразила Троїла
Понад усе і він німий стояв, 310
Бо хоч у серці прагнення горіло,
Його він анічим не показав,
Лиш погляд свій на ній весь час тримав;
Якщо ж дививсь мельком на когось рядом, –
Вертавсь до неї знов впродовж обряду. 315
По тому, після почестей святих,
Він вийшов розхвильований із храму
Із каяттям, що завжди брав на сміх
Закоханих, що сам для себе яму
Він викопав, куди упав без тями. 320
Та поки не привів все до ладу,
В душі ховати став свою біду.
Тож після храму він до свого дому,
В палац розкішний, швидко поспішив;
Проткнутий гострим зором він потому 325
Веселістю свою печаль прикрив,
І погляд свій, і безліч марних слів.
А щоб не дать рабам любові втіху,
Почав ховатись за підробним сміхом.
І мовив: «Боже! В нурті насолод 330
Закохані живете! І багато
Хто з вас, хто служить в надмірі чеснот,
Порівно мають вигоди і втрати;
І знає Бог, що прийде час оплати!
Не добрим за добро, а тільки злим, 335
Ви ж вірите – все ладом йде своїм!
В непевності всі ваші вподобання, –
Хіба що кілька винятків є там;
Ніщо так не жадає послухання,
Як ваша віра – це відомо вам. 340
Та не найгірше це, я тут додам, –
Якщо я правду розкажу вам щиру,
То станете печальними без міри.
Або таке: ви пильні повсякчас
І ваші наміри благі щоднини, 345
Та ваша дама не цінує вас
І ваш учин завжди бере на кпини;
Якщо вона без жодної причини
Стає лиха, всі скарги йдуть тобі,
Наш Боже! Милість їм свою зроби!» 350
Від слів оцих зробився він безсилий,
І руки стали наче неживі.
Йому любов навік зліпила крила.
Для слуг відмовки він шукав нові, –
Що інші справи в нього в голові. 355
Прокляття, – він не знав як поступити,
Тож наказав самого залишити.
Коли в кімнаті залишився сам,
То на край ліжка опустивсь помалу.
Він то зітхав, то віддававсь сльозам, 360
Про неї думав із любовним шалом.
Як був отак без сну, душа гадала
Про те, як в храмі він її знайшов
Із поглядом ясним, – і так все знов.
В думках він ясне дзеркало поставив, 365
В усій красі постала там вона, –
Її до серця привела уява,
І душу залила йому сповна
Любов до неї – чиста і ясна.
Служінням міг зробить її благою 370
І бути назавжди її слугою.
В уяві мав – ні муки, ані труд
Не зможуть зупинить його жаготу,
І сорому не матиме він тут,
Коли прознають, – матиме достоту 375
Ще більше ушановану чесноту:
Так утішав себе на всі лади,
Не знаючи наступної біди.
Що ж, він любовних навиків набуде,
Та зробить це у повній таїні, 380
Свої чуття сховає від огуди,
Від посторонніх, в серця глибині,
Аж поки не надійдуть скутків дні, –
Приносить шал любовного цвітіння
Гіркі плоди з солодкого насіння. 385
Чим більше він тинявся у думках, –
Що мовити і як себе тримати,
Щоб провести до неї в серце шлях;
Тож піснею зібрався розпочати
І вголос заспівав, – печаль здолати; 390
В надії згоду дав, – без каяття
Любитиме Крессіду все життя.
І в пісні тій не тільки зміст і слово,
Як автор, званий Лоллієм, писав –
Збережені також відтінки мови; 395
Відважусь чесно мовити – сказав
Троїл в цій пісні суть сердечних справ,
Як я скажу, і будь-хто може чути
В моєму вірші плин її розкутий.
[i]Пісня Троїла[/i]
«Якщо це не любов, то що болить? 400
Якщо ж любов прийшла, якою буде?
Якщо незла, – чому печаль гнітить?
Якщо ж шалена розриває груди,
То з неї кожна мука і облуда
Палючим повнить душу всю мою, – 405
Завжди я спраглий, хоч все більше п’ю.
Якщо з вогню я маю насолоду,
То звідки йтимуть скарги і жалі?
Якщо біда – чи вискажу незгоду?
Не знаю я, чому стійкий зомлів. 410
О смерть жива! О муки немалі,
Солодкі муки, чом вас так багато
І я пожадно мушу вас прийняти?
Якщо це так, чом боляче мені?
Туди-сюди гойдаюсь без опори, 415
Немов я без стерна пливу в човні
Між двох вітрів у неспокійнім морі,
Що борються один із одним споро.
Біда! Яку хворобу я борю? –
У спеці мерзну, в холоді горю». 420
І він промовив до любові бога
Чутливим тоном: «Господи, сумна
Моя душа, до тебе їй дорога.
Хоч дякую за милість цю сповна;
Та жінка чи богиня є вона – 425
Не знаю я; неволиш їй служити, –
Зроби, щоб міг в любові з нею жити.
Стоїш могутній ти в її очах,
Тебе достойне це очей свічадо;
Якщо моє служіння в почуттях 430
Тобі на втіху, дай любові владу,
Бо царський спадок віддаю я радо
До рук її,– покірливий навік
Я буду милій пані чоловік».
Вогонь любові царську кров у ньому 435
Не пощадив. Мене Бог врятував.
Не пощадив, хоч і була відома
Його відвага, низка добрих справ, –
Рабом страждань незміряних тримав
І так палив його, що він хитався, – 440
Раз шістдесят на день лицем мінявся.
І день у день лиш думка в голові
Його жагу ще більше розпаляла,
Та так, що справи кинув він нові.
А часом, як вогонь стихав помалу, 445
Жадав побачить погляд досконалий, –
Страждання так полегшити хотів;
Але чим ближче був, тим більш горів.
Чим ближче до вогню, то тим жаркіше,
Я думаю, що це не новина. 450
Чи в світлий день, чи в опівнічній тиші,
Чи близько, чи далеко є вона,
В очах душі краса її ясна
Найбільш для нього стала сокровенна,
Аніж Єлена, а чи Поліксена. 455
Бувало щогодини, день у день,
По тисячі разів твердив до себе:
«О добрий Боже, в мареві натхнень
Мій труд, моє служіння шлю я в небо.
Крессідо, зжалься, згину я без тебе, 460
Бо в серці розтривоженім, на жаль,
Моє життя міняється в печаль».
Примітки
394. Лоллій. Свою роботу Чосер ґрунтував не на роботах видуманого Лоллія, а на поемі Боккаччо «Філострато», запозичуючи з італійської а також із французького перекладу Бово деякі рядки і слова.
400-420. « Якщо це не любов, то що болить?». Використання 132 сонета Петрарки (S’amor non è, che dunque è quel ch’io sento?).
455. Поліксена – дочка царя Трої Пріама та цариці Гекаби, сестра Троїла. Була принесена в жертву, щоб заспокоїти привид Ахілла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2021
автор: Валерій Яковчук