Сьогодні була у Чернігівській бібліотеці для юнацтва на зустрічі з цікавою людиною, талановитим різьбярем - внуком репресованого чоловіка Івана Мартиновича Денисенка. Плід нашої бесіди - вірш
«Я вип’ю за руку, що Сталіна вб’є»
Пам’яті Івана Мартиновича Денисенка, жителя с. Олешня (Чернігівщина), репресованого у 1944 році. Коли в час храмового свята гості, військові проголошували тости «За Сталіна!», він сказав інше.
«Я вип’ю за руку, що Сталіна вб’є», –
(Мов грім серед неба ясного),
Тостуючий чарку до дна свою п’є,
Не бачачи поглядів строгих.
Що рухало ним, як слова ці казав?
В душі незаживна рана?
Над ним нависала репресій гроза
В тридцятих від ката-тирана.
І не забарився сміливцю вердикт:
За правду – до ешафоту:
Туди, де морози, сніги і льоди,
Хоч тільки прибув із фронту.
В твердих мозолях його доля й рука
(Він ворог тепер народу),
Але вже нічого його не ляка –
Уперта в «хохла» порода.
Родину утратить він, спокій і сни…
Знайшлася рука й для ката.
Івана ж душа воду п’є із Десни
Не раз і не два – стократно.
І пам’яттю вкотре в Олешні зійшла…
Там слід його не загубився.
До волі знайшов Денисенко свій шлях…
Нам досвід його знадобився.
22.06.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2021
автор: Ганна Верес