Обоє прибрані були у сивину,
Як у інеті стрілись ми з тобою,
Упившись трунком з меду й полину,
Не знали, що нам діяти з собою.
Чи то згубили щастя у путі,
А мо’, скупими виявились долі,
І ти, і я – лиш люди – не святі –
Все віддали родині, людям, дому.
Й зігріли душі наші почуття,
Що поступово набирали сили,
Аби змінити наше майбуття.
Не ризикнули. Соромно, бо ж… сиві!..
Нарешті доля винесла вердикт:
«Не руш усе, збудоване тобою,
Хоча його уже й не відродить,
Та марно воювати із собою.
А почуття неси своє в душі
І бережи, як дівчина цнотливість,
Чи виливай вогонь свій у вірші,
Коли твоя поранена сміливість!»
Я ж долі знов подякую за те,
Що ми ще є й живем на дній планеті,
І що кохання почуття святе
Навідалось у душі двох поетів.
14.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2021
автор: Ганна Верес