[i]*Дякую І. Терену за чудового персонажа[/i]
Видиво невидиме моє,
Ти чому сховалось, причаїлось?
Ти ж моє, ти більше нічиє,
Чи фантазій вже моїх наїлось?!
Вже вони тобі не до душі,
Захотілось справжнього, живого,
На обід самі лише вірші,
А над вечір знову до чужого …
Видиво невидиме моє
Щось собі тихенько хрумкотіло,
Плили хмарки наче кораблі,
І пташки втомились від сопілок …
Раптом стрепенулось, затряслось,
Щось так голосно мені заговорило,
Це мені зустрівсь раптово Хтось,
Хтось такий, що виростають крила …
Потім знову тихо і ніяк,
Потім знову тиша і зітхання,
Потім раптом робить мені знак,
Ось дивись, іде твоє кохання …
Ох, намучилось з таким зі мною ти,
Застрибалось, наліталось , навертілось,
Проситься: вже досить, відпусти,
Я з тобою вже наговорилось …
Я його зібрав у путь важку,
Наскладав у сумку різні речі,
Може, стрінеш долю ти легку,
Понесуть тебе, мов крила чиїсь плечі …
Відпровадив вже, сиджу й мовчу.
Вже ніхто у вуха не буркоче.
Видиво невидиме почув, повернувся …
Ну чого ж ти хочеш?
Люди, мрійте, фантазуйте, не мовчіть,
Бо коли у сні, то й доля сниться,
Видиво невидиме просіть,
І на нього ні за що не зліться …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2021
автор: Дружня рука