Роздуми

                                               «  Біля  парадного  під’їзду...»
                                                                                                                     Парнасу
Рвонули  неофіти  у  поети  
і...  нібито  нема  уже  війни...  
вітіювато  пишуться  сонети
про  насолоду,  пахощі  весни.  

І  якось  не  до  Музи,  і  не  варто
описувати  грішне  і  смішне,  
коли  серйозне  –  це  уже  не  жарти,
а  явне  заміняє    потайне.  

Велике  не  стає  сьогодні    перше...  
зелене  вилізає  із  пітьми
і...  де  його  стосується  найменше,  
метає  блискавиці  і  громи.

Засокорили  півні  голосисті...  
Ось-ось  уже  й  зозуля  закує,  
сорока  украде  чуже  намисто,  
ворона  передивиться  своє.  

Зоїл  і  дятел  забажає  миру,
хоча  навколо  стогне,  і  реве...  
Коли  війна,  то  якось  не  до  ліри,
та...  де-не-де  поезія  живе.  

Адже  її  не  викосиш  косою,  
аби  запам’ятали  небеса,
що  не  буває  зайвою  краса...  
а  туга  за    вечірньою  імлою  –
це  Божа  кара  і  гірка  роса,  
орошена  солоною  сльозою.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2021
автор: I.Teрен