Сонце заходить... На вежах кляшторних
скрізь загоряються тисячі зорних
сяйно-червоних вогнів...
Хороше... Серце ж невільно несеться
в край, що ще більше прекрасним здається,
рідний, найкращий з країв.
Там... Там усе наче так, та, одначе,
в серце вливається хвиля гаряча
там... Там миліша земля:
небо блакитне, блакитне без міри,
сонце сяйливе, веселе і щире,
в далях безмежних поля.
Там, там, як ранок теплом наступає, –
піснею срібною жайвір вітає
перше просвітлення дня,
піснею будить він тишу в долині,
де ще повісмом густим темно-синім
сонна гойдається мла.
Сонце росу своїм сміхом там сушить,
вітер там барви гойдає, ворушить,
хвилею лине в лугах,
сосен зелених шумлять верховини,
в жаху одвічнім трепечуть осини
в темних, зарослих борах.
Весни там... Ласки несміливі сонця
будять потроху життя у сторонці,
гусне небесна блакить,
вітер джерельцем під небом плюскоче,
щось весняне для землі все шепоче,
співно в долині дзвенить.
Літо там... Хвилі по житі гуляють,
колір зелений на срібний міняють,
срібний на синій, сідий...
В житі на стежці вузькій заблудитись –
золотом можна накритись, залитись:
губляться в житі сліди.
Осінь там... жовті берези в знемозі,
лист, поруділий від перших морозів,
скрізь під ногами шуршить,
лине з легенькою хвилею вітру,
сріблом блищить у прозорім повітрі
нить, павутиняча нить...
Зими там... Дикі співання завії,
ночі глухі, в чорнім небі лелії –
барви остуджені зір,
бір, що прибрався в засніжені шати,
висне розкішний, могутній, багатий,
тіней складаючи взір...
Села там... Мох і солом’яні стріхи,
жар горобини в садку для утіхи,
студня і скрип журавля,
кущ недоцвів, квіти сохнуть забуті,
хрест почорнілий стоїть на розпутті,
в’ється дорога в поля.
Вечір травневий і тут, повні віри,
люди співають і моляться щиро –
клінно на теплій землі...
Клінно, а сонце за обрій зникає,
Ниткою з золота ніжно торкає
хрест і людей на ріллі...
Вірою щирою, світлою силою
віє над тою юрмою похилою,
надить красою розмай...
Навіть єдиний цей образ, як чудо, –
й серце тебе вже повік не забуде,
рідний мій край!
Натальля Арсеньнева
Край
Сонца заходзіць… На вежах кляшторных
скрозь загараюцца тысячы зорных
зырка-чырвоных агнёў…
Хораша… Сэрца ж міжвольна імкнецца
ў край, што яшчэ харашэйшым здаецца,
родны, найлепшы з краёў.
Там… Там усё быццам так, а іначай
хваляй у сэрца ліецца гарачай,
там… Там усё мне мілей:
сіняе, сіняе неба бясконца,
шчыра вясёлае, яснае сонца,
далеч бязьмежных палей.
Там, там у гожыя, цёплыя ранкі
песьняю срэбнай вітаюць жаўранкі
першыя пробліскі дня,
песьняю будзяць ціхія лагчыны,
дзе яшчэ пасмам густым, цёмна-сінім
сонна калышацца ймгла.
Сонца расу там усьмешкаю сушыць,
вецер там краскі калыша, варушыць,
хваляй плыве па лугох,
хвоек зялёных шумяць верхавіны,
ў жаху адвечным трапечуць асіны
ў змрочных, гушчарных барох.
Вёсны там… Пешчы нясьмелыя сонца
будзяць жыцьцё пакрысе у старонцы,
робіцца неба сіней,
вецер крыніцай пад небам плюскоча,
нешта зямлі веснавое шапоча,
звоніць, пяе ў лагчыне.
Леты там… Хвалі па жыце лунаюць,
колер зялёны на срэбны мяняюць,
срэбны на сіні, сівы…
Сьцежкай вузкой у жытох заблудзіцца —
золатам можна накрыцца, заліцца:
жыта — вышэй галавы.
Восень там… Постаці жоўтых бярозаў,
ліст, парудзелы ад першых марозаў,
скрозь пад нагамі шуміць,
плавае зь лёгкаю хваляю ветру,
срэбрам блішчыць у празрыстым паветры
ніць, павучыная ніць…
Зімы там… Песьні дзікія завеі,
ночы глухія, у небе лілеі —
краскі сьцюдзёныя зор,
бор, што прыбраны у сьнежныя шаты,
высіцца пышны, магутны, багаты,
топчачы сьценяў узор…
Вёскі там… Мох, саламяныя стрэхі,
чырвань рабін у садку для пацехі,
студня з даўгім жураўлём,
куст недацьвілай, апалай паўрожы,
крыж учарнелы ў канцы раздарожжы,
дах ад дажджу над крыжом.
Вечарам травеньскім тут, на растані,
людзі пяюць, адмаўляюць літаньні,
кленчаць на цёплай зямлі…
Кленчаць, а сонца за вёскай зьнікае,
ніткай густой, залатой падтыкае
крыж, і людзей, і палі…
Верай магутнаю, сьветлаю сілаю
вее над гэтай грамадкай пахілаю,
надзіць прыгожасьцяй май…
Нават адзін абразок гэткі ў полі —
й сэрца цябе не забудзе ніколі,
родны мой край!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2021
автор: Валерій Яковчук