Поки є ще радощі й жалі
і немає часу лиш на себе,
то нічого іншого й не треба...
ну, хіба-що – миру на землі
і чекати манної із неба.
Та ятрять тривога і жура
і висить на кінчику пера
вся моя дорога особиста
від, – у-а!.. у-а... і до, – ура! –
перемоги: дежавю дитинства,
до і після, вимучений біль...
а сьогодні – той водорозділ
між минулим і останнім часом,
де очікує багато діл
і за тином, і за перелазом,
де ніяк не досягти мені
пішим по утоптаній лижні
до рекорду чемпіона-аса,
що літає десь на чорній трасі.
Та не мрія спати не дає,
а усе не сказане моє,
що переросло у несказанне
до кінця негадане, неждане,
білої ворони житіє,
що ніде не заварило кашу...
Не відомо, ні який я син,
ні чому ось так, а не інакше
я іду до фінішу один,
залишаючи своє та наше
«Отче наш», амінь і заповіт
та гілля червоної калини...
Ради мене не зів’яне квіт,
не упадуть зорі із орбіт
на озера, гори і долини...
та коли у Бозі відпочину,
відійде зі мною цілий світ
від появи в ньому до кончини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2021
автор: I.Teрен