Отож, поміркувавши, та переговоривши з учнями, ми вирішили зробити ремонт класу самостійно. Звичайно були в мене побоювання, що я з ними не справлюся, та діти все ж переконали мене, що вони вже зуміють самостійно під моїм керівництвом привести класну кімнату до нормального стану. І робота закипіла. Ми просто, очистивши стіни від фарби, яку виклав на них румун, потім побілили, перефарбували вікна і підлогу, і виявили, що класна кімната набула нормального вигляду. Тому уже навчаючись у 9 -ому і 10-му класах, діти з моєю допомогою і під моїм керівництвом, знову самостійно робили ремонт класу. І лише в 11 класі, це зробили їх батьки.
Стосунки з учнями у мене були лагідні, але й вимоги мої учні виконували нормально. Хоча казуси, звісно, бували. Наприклад одного разу у якесь свято, мої учні не були задіяні у якомусь шкільному заході, по - моєму на Новий рік... Ялинку поставили не в актовому залі, на третьому поверсі, а в спортзалі, на другому він більший, точніше сказать просторіший, і поруч з приміщенням класної кімнати мого 11-В класу. У масовках вони участь приймали, і я ж була ніби увесь час поруч. Та вони про щось перешіптувались і часом невеликими групками вибігали в коридор і до своєї класної кімнати... На мої запитання куди вони бігають, відповідали в туалет, або води напитись, або подихати свіжим повітрям. Мені це здалося дивним і я якось непомітно для них вийшла в коридор і заглянула в класну кімнату...І тут я зрозуміла куди і чого вони бігають. Заглянувши в класну кімнату я побачила, як вони наливають у чашечки вина і п"ють. Я була в шоці, вирядивши усіх у спортзал, до ялинки, і замкнувши класну кімнату, я більше не допускала, щоб вони туди бігали без мене. Ну а вже після свята і канікул, провела і сама, і з шкільним лікарем, не одну класну годину, присвячену шкоді, яку приносить пристрасть до алкоголю. І ось навчання закінчилось. Наступила остання шкільна лінійка. Випускним класам було дано завдання показати щось своє цікаве і оригінальне. Учні засмутившись, звернулися за допомогою до мене. Я запропонувала кожному принести свою невелику і бажано цікаву фотографію, на їх запитання для чого, я відповіла, що покищо не знаю, та я щось придумаю. Прийшовши додому я взяла одну зі своїх фотографій, відрізала від неї голову, з когось журналу вирізала фігуру жінки, трохи зігнутої під якоюсь ношею, приклеїла до неї свою голову, намалювала замість ноші мішок, ніби чимось наповнений, і чітко написала: "Гембель на плечі мені почепили, кинуть не можна, нести нема сили..." Другого дня закипіла робота, учні вже самі клеїли свої фотки, щось домальовували, щось підписували, звісно порадившись зі мною, чи так вони придумали. Вийшла така яскрава і чудова газета, що вони аж задихались від задоволення. Другого дня перед їх останньою лінійкою, усі три 11 класи вивісили свої "шедеври", які ж вони були задоволені, що найбільша увага і учителів, і учнів була
прикута саме до нашої газети...І хоча ще їм треба було складати випускні іспити, після завершення лінійки, запропонували мені піти в кафешку, попити кави, посмакувати морозивом і просто розслабитись і поговороти про все, що кому в голову забреде.
Попореду ще були випускні екзамени, а вже потім випускний бал і порщання зі школою, але то вже були інші події...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2021
автор: геометрія