Відстогнали зимоньки вітрами,
Пролісками весни відцвіли…
Що ж ти наробила, доле, з нами?
Ми ж кохання спів не вберегли…
А мо’, й не було його – кохання,
А чи за літами подалось?
Як воно залишитись прохало!..
Але дещо, все-таки, збулось.
Сина маю, схожого на тебе,
Навіть носить він твоє ім’я…
Чи то так судилось мені небом?
Стереже мій сон таки сім’я…
Вже й душею трішечки сивію,
Дещо стала навіть забувать,
З серця ж тебе викинуть не вмію
Й пам’ять не навчилась заривать.
15.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2021
автор: Ганна Верес