Я одна… Щедро осінь дощить…
Срібло сипала прямо в долоні…
Мріям сонячним ставила щит…
Бо закохані… наче в полоні…
Вже забув мене милий… - Нехай!
Залишу почуття на узліссі!..
Та подалі піду від гріха…
Для душі віднайдеться затишшя…
Найтепліші почую слова
від найкращої в світі людини!..
Мені буде достатньо тепла…
- А цієї… лишусь павутини!
30.12.2020 р.
Фото з інету.
Затишье
Я одна… Осень дарит мне дождь....
Серебро насыпает в ладони...
- Позабыл меня милый... и что ж?!
Мое горе не будет бездонно...
В парке красочном дивный покой…
Собираю красивые листья…
А мечты отгоняю долой…
- Пусть под сердцем наступит затишье…
Счастье снова подарит судьба!
Все душевные раны залечит…
- Нелюбимая… то не беда!..
Впереди моя главная встреча…
30.12.2020 г.
Фото из инета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2020
автор: Любов Вишневецька