Життя у вихорі надій і безнадій
Завжди чомусь у людства пробігає,
Воно диктує: плач, а чи радій.
Все пережите зморшками лягає.
Та коли вихором таким стає війна,
Вона всім людям душі четвертує,
А душі материнські розпина,
Бо про загиблих навіть не звітує.
Війна – не тільки час випробувань –
Це час, коли ти той, ким є насправді,
Це те, чого не можна забувать,
Коли дивились в очі смерті й правді.
Крізь плин років, що витче ще життя,
Не раз озвуться спогади луною
Про перші і останні дні звитяг.
Це сторінки, обпалені війною.
Не раз заглянуть у тривожні сни
Не просто друзі – вірні побратими…
І те, як «Град» всіх накривав рясний…
Якими ж дні були ті не простими!
З клубочка час розмотує життя,
І в кожного – свій слід у цьому світі.
Не вів би тільки він у забуття,
Й щоб сиротами не лишались діти!
26.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2020
автор: Ганна Верес