Під вікном - одна... у тиші...
Задивилась на життя...
- Відчахнулося пів вишні...
Йде зі мною в забуття...
Осінь... Вітер розгулявся...
Реготав серед гілок...
Сам на гойдалці катався...
- Не було давно діток...
А сердиті хмари в небі
вкрили дні старим плащем...
Поливають без потреби
божий світ густим дощем...
Стиглі груші в жовтім листі
уляглися ланцюжком...
Наче дерева намисто...
- Зачаровують медком!..
Тиша серцю так набридла!..
Гомін зник уже давно...
- Наварила б з груш повидло...
Чи згодилось би воно?..
- Ні... життя - як та поема!..
Радість - кожної пори...
Вже розквітла хризантема!
Наче сонечко горить!..
Не такий сумний той дощик!..
Хай напоїть мій садок...
- Згодом посаджу у горщик
милих серцю квіточок...
Відпочинуть в дощик душі...
- Хмари рвуться де-не-де...
Я піду збирати груші!..
Може хтось... і забреде...
16.02.2020 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2020
автор: Любов Вишневецька