розмірено чучухають колеса
карбують такти дотиком сталевим
мов масло, ріжуть ночі чорне плесо
і тишу розбивають кришталеву
на рейках - силует самотньо-сірий
чогось чекає. потяга чи смерті?
та вже ж не співчуття і не довіри -
вони давно зґвалтовані й подерті...
ні докору, ні відчаю, ні скарги,
лиш іронічний /чи глузливий?/ спокій
на почуття накладене ембарго
і на чолі чекання зморшка: доки?
все ближче чути протяг порятунку
чи кари подих крижаний, /підпільний?/
двигтять, вібруючи, сталеві рейки лунко
іще секунда й... вільний! Боже, вільний!
розплющив очі... піт холодний витер
чучух... то серця вічна батарейка
і постать інша... як прозорий вітер...
прийшла й присіла поруч з ним на рейку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2020
автор: Ulcus