(записано за переказом моєї дочки)
В кожній Українській родині є свої сімейні родинні історії. Багато родин мають далеких або близьких родичів чи знайомих у селі. А тому, майже, у кожній родині є своє село і свої історії, пов’язані з перебування там власної родини.
Не є виключенням і моя родина.
На літо я, за звичай, їзджу в село до свої бабусі. І от одного разу я була свідком такої історії.
В селі життя тече не у гаджетах, як у місті, а серед природи та тварин.
Якось з ранку сусідські хлопці пішли гуляти до свинарнику. Я теж ув’язалася разом із ними, бо мені було цікаво, що може так приваблювати хлопців на свинарнику.
Треба відмітити, що свинарник цей був незвичайний. Крім суто ферми, поряд знаходився величезний вигін для свиней, оточений парканом.
Це було необхідно для того, що свиней там вигодовували не тільки для сала, а й для м’яса. А тому м’ясні свині повинні були бути «спортивними», і їм треба було жваво рухатися і бігати по полю весь день.
Разом з ними моторно бігали знайомі мені хлопці, з початку лякаючи та розганяючи свиней, а після, коли їм це набридло, почали заплигувати вершки на свиней, як на «живі мопеди». «Мопеди» із вершниками швидко носилися по полю, наче електричні машинки у міському атракціоні, в якому я була разом із молодшим братом.
Ми з братом в такому атракціоні сиділи там у різних машинках і намагалися обігнати один одного або підрізати на повороті.
Повернемося ж до нашого свинарнику. Свині не вміли брикатися, як коні, щоб скидати вершників. Але вони були дуже кмітливими і придумали як спробувати позбавитися від неочікуваних сідоків.
Свині набирали швидкість і на ходу намагалися притертися боком об паркан, щоб за рахунок власної ваги у 100-200 кг та інерції розшматувати ногу вершника такою дорожньо-транспортної пригодою.
Але видно було, що хлопці тут не першого разу і вони знали таку поведінку «живого транспортного засобу». Тому перед самим парканом вершники, не злізаючи із «транспортного засобу», задирали ногу з боку паркану і через декілька секунд, коли свиня нагрівала бік тертям і відбігала на нове коло, опускали ногу. Хлопці намагалися за вуха керувати своїми «живими мопедами» і інколи зіштовхувалися, чи розминалися зовсім поруч як електричні керовані машинки у міському атракціоні.
Невдовзі всі водії або попадали із своїх «машинок» або зіскочили щоб не впасти на крутому віражу.
«Машинки» вже вивчили поведінку водіїв і не підпускали до себе «водіїв».
Посеред поля був побудований навіс у вигляді альтанки, для того щоб у спекотну погоду «хрюшки» могли там сховатися від спеки. Навіс цей був не дуже високий і дах в ньому починався на рівні грудей. Тому хлопці зібралися на дах і стали вичікувати «конячку», яка схоче вийти погуляти. Свиням не було видно хлопців на даху і вони без остраху повільно виходили на вулицю. У цю мить хлопці плигали на свиней, як на коників з ковбойських або мушкетерських фільмів. «Коники» «вмикали» четверту передачу і знов розганялися у бік паркану.
Один «коник» виявився більш кмітливим ніж решта його братів: він не став ганять по галявині, а одразу вскочив із своїм водієм у басейн з багнюкою. Такі басейни улаштовують задля спеціальної гігієни свиней. Свині із задоволенням качаються у багнюці для того, щоб вона потім засохла на їхньому хутрі і відпала разом із паразитами та рештою бруду.
Розумний «коник» стояв із своїм «водієм» посеред багнюки і довго міркував на який бік краще впасти, щоб закатати у багнюку нахабу.
Навколо басейну зібралася юрба хлопців, які почали давати поради та насміхатися над невдахою, якому, до того ж, мати в цей день вдягла нові штани.
Хлопець бив свиню по сідниці, тягав за вуха. Все було марним. Передачі в «моторолера» не перемикалися і була реальна небезпека перетворитися у другу свиню у басейні.
Тут хтось згадав, як він бачив як справжні вершники керують конями: вони, якщо кінь не хоче управлятися поводдям або голосовими командами, дають коню «шанкеля» – тобто вдаряють п’ятками ніг у боки коню і той мимоволі пришвидшує ходу.
Так само зробив і хлопець у басейні. Здивований «транспортний засіб» різко «газанув» з місця, обдавши рідкою багнюкою глядачів, що стояли поряд з басейном, з ніг до голови. У «живих моторолерів» зазвичай немає по заду бризговиків, а тому з під задніх «коліс-копит» бруд під час гонки перекидався аж на спину щасливого «водія», штани якого не забруднилися, але спина була така сама, нібито він валявся разом із цією свинею в однієї калюжі.
Я вдосталь нареготавшись із рештою учасників свинячого «родео», повернулася назад у село.
Дома я у всіх кольорах розповідала ближнім про денну пригоду на свинарнику. Всі реготали від душі разом зі мною і прохали ще раз показати у обличчях як само відбувалися події із всіма учасниками та із всіма дрібницями.
Я дуже голосно і весело верещала, показуючи «свиню-мопед» так, що мій молодший брат почав мене передражнювати і верещати разом зі мною. З вулиці здавалося, що у наш двір забігло стадо сусідських свиней і ми намагаємося їх вижинати з двору.
На виставу почали підтягуватися сусіди і після розуміння, що відбувається, дуже радісно мені аплодували разом із братом. У якості «Оскару» за таку виставу ми з молодшим братом були нагороджені пиріжками із вишнею.
Довідково: Роде́о (англ. rodeo) — традиційний вид спорту у Північній Америці, що історично склався у середовищі мексиканських та американських ковбоїв. Вважається, що родео, як відкрите спортивне змагання, вперше відбулося у техаському міст Пекос у 1883 році.
Родео, таку назву мають кілька видів змагань з гарцюва́ння, що проводяться або окремо, або у змаганні, яке об'єднує їх усіх: гарцювання на стрибучому бику, на стрибу́чому коні без сідла та з сідлом, ло́влення бика на аркан, завалювання бика, верхові́ перего́ни навколо бочок тощо. Раніше до програми родео входили змагання з вестерн-гарцювання — виступали в них жінки.
Ковбой мав не лише протриматись верхи упродовж 8 секунд, але й показати потенціал тварини, пришпорюючи її. Якщо бик чи кінь не будуть досить «спритними» — судді можуть призначити повторний старт на іншій тварині.
11.11.2020 Дмитро Дробін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2020
автор: Дмитрий Дробин