Людське життя - одвічна гра...
У ній розписані всім ролі,
У ній, нас, двох, дзвінка пора,
Де дві душі - зболілі, кволі.
У глибині дзеркальних рік
Не бачу щастя - не знаходжу,
У пересудах вічний крик,
У порятунку щем прохожий,
Де світлий лик... Господній лик.
Осіння фальш, магічний сміх -
Мольба зусиль, обман надії,
Лишень удвох здолати б гріх
Й зібрати мрії - наші мрії.
У крик розлук - холодний крик,
Минулі ролі - тільки твої
І, островів, пекучий рик -
Гірка оскомина в двобої.
Нема повернень - гра тривка...
Моя порадо одинока,
Чом заморозь снує, гливка
Осінні кроки - мої кроки?
Скажи! Чому на двох ріка?
Розбитий берег не зліпити,
Де течія гірчить стрімка -
Нам ролі наші не змінити...
(С) Леся Утриско Воробець
——————————————————-
Не твоя опіка…
І ти мовчиш –
у тобі сто доріг,
сто берегів… і сто світів незримих…
Ще зараз ти помилувати б міг
мене на цій
слизькій арені Риму…
Лише юрба
так жадібно кричить
в незборному покликанні – Убити!
…і осінь – так безпомічно гірчить.
І ти…
…і вже нічого не змінити
Наталія Баницька
Поміж літами літ не помічав, тебе із глибин ріки стрічав.
Половинками на острови намиті пересудами осені ходили, просили благословення у порятунку.
Проте ріка – не роки, надією вінчала і, її течія не рідко заступницею ставала.
Намагалися перебороти напасть фальші, звідусюди долати перешкоди й осуд листопада.
А порятунок був лише один, один на двох, удвох.
На відстані дотику очей осені, був, не дивлячись на крики фанатів розлуки!
І чому ти вирішила заховався за своїми озлобленими, осиротілими, фальшивими минулими ролями.
Хіба, для тебе ріка-життя – одвічно гра, де лише ти визначаєш ролі?
На островах, Всевишнього просив допомогти позбавитись від мавпованих ролей, вони косою розпанахали мою осінь болем.
Непроханий смуток, гірка оскомина, прийшли й омивають дощем незіграні ролі, з невипитим імбирний чаєм.
Сухий очерет, по двох берегах, та ніхто не присяде не дорогу без повернень.
Половинки розійшлися, заморозь нова старий обрій переорює – одній, моїй…
І на прощання, одна половинка промовила іншій, - нічого уже не змінити, я не твоя опіка.
І уже нічого не змінити – гірчить опіка одна на двох.
01.10.2020
Петро Кухарчук
#фото#©Петро Кухарчук, 01.10.2020, Пулини, Житомирська обл. Україна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894696
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2020
автор: Леся Утриско