Затіяла осінь велике прання,
Брудне все пора оновити,
Прокинулась швидко, бадьоро зрання,
І стала все швидко робити.
Здирала лахміття старе із дерев,
В калюжах старанно мочила,
Усе фарбувала вона без перерв,
І ґудзики-листя лічила.
Змивала невтомно пилюку і сум,
Завзято усе поливала,
Прогонила з душ сірість стомлених дум,
Дощами весь світ полоскала.
А потім сушили холодні вітри,
Летіли скрізь бризки-краплини,
Сльозами стікали униз із кори
Струмочки сумні до долини.
Затіяла осінь велике прання,
Бо з літа раділа гуляла,
На сонечку, мляво, в затишку щодня,
Боки золоті вигрівала.
Але листопад прийшов, скоро зима,
Подумала: «Що ж скажуть люди?»
Мерщій до роботи взялася вона,
Кропити дощем землю всюди.
01.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч