Спинилося сонце на лікті старого клена
Промені втопли в зарослі дикі ліщини
З зеленого листя зирить містична химера
Перезрілими квітами запах вощини.
День майнув мов життя невагомий по суті
Мов дитя що під вечір змикає повії
День повільно замотує голову в сутінь
А над горами небо все більше зоріє.
Чорними башнями в небо вшпилені гори
Де доостанку аж синій жар дотлівє
Вечір близько і низько червоніюче море
І серце в вогні - ніздрі ніч роздимає.
Ти вслухайся в шепіт чи в стогін найтихший
чи то серце у пісні безумній радіє
Чи вітер густіючі тіні колише
Чи то никнуть безумно відквітнувші мрії.
Парище
2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський