(Осіннє рондо.)
[i]Мов подих вітру теплого – осінній сум звучить.
Він – скрізь: у дивних спогадах пожовклих верховіть,
У смутку сонця, неба, у скрипі тополинім –
Збігає час… у літа є лічені хвилини.
Горобина достигла вже, яскраво пломенить,
Пташиний ключ готується в омріяну блакить.
Столітній дуб озвався неквапом до ялини:
- Час не спинить. Не літо – роки летять невпинно...
Мов подих вітру…
Хмарки зібрались купкою, стемніло - і за мить,
Повітря пахне хвоєю… грибами … бо мрячить.
Пустунка - осінь квітне – вся айстрово - жоржинна –
Привітне літо з двору та провести повинна.
Прощання з другом сонячним всамітнить, схолодить…
Мов подих вітру…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2020
автор: Білоозерянська Чайка