Задумуюсь, ми спішимо, куди?
Чому тягнемо вперто соломину
І погляд на одні і ті ж сліди,
Протоптані роками без зупину.
Як рОботи закладених програм:
Обід, вже вечір, сон і знову ранок.
Ми забуваємо, що лИше нам, лиш нам
Дав Бог розмалювати цей світанок.
Ми – радість і обійми теплих рук,
Веселка у барвистому просторі,
Перлини-рОси трав’янистих лук,
Любов і Усмішка у неосяжнім морі.
Ми – сонце в золотистій далині,
Що променями радо всіх голубить,
Ми - вітер у ранковій тишині,
Що ніжним поцілунком рідних будить.
Безмежжя висоти і глибини,
Зіркові ліхтарі у небокраї.
Ми – вільні птахи й простір нас манить
Та приземливши крила, не літаєм.
Лише за крок невороття й біди
Ми наче свитку вивертаєм душу…
Тоді скажіть: « Ми спішимо, куди?
Із безкінечним: хочу, треба, мушу… »
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2020
автор: Олеся Лісова