Про слабкість злих чарів (2 ч. )

Хоч  серця  доброго  не  мала,
Йому  сто  чар  подарувала.
Тож  має  хлопець  море  справ,
Вже  і  зірок  не  помічав.
Вона,  руйнуючи,  літає,
А  він  назад  все  повертає.  
Що  натворила,  виправляв,
І  так  усі  сто  чар  роздав  …

Останні  чари  залишились.
Ну  що  робити  з  ними  мав?!
Як  сталось  так,  що  полюбилась,
З  яких  таких  оман,  підстав?
Не  годував  мов  вовка  страх,
Та  і  терпіти  вже  несила,
Вчинила  свій    останній  жах,
Та  так,  що  серце  зупинила  …

Лежить  поранене  дитя,  
Мов  птаха,  що  згубила  крила  …
Немає  й  тіні  каяття,
Не  серце,  а  важенна  брила  …

А  відьмі  вже  відомо  все,
Регоче:  це  ж  твоє  життя,
Рятуй,  якщо  вогнем  пече,
Звідти  не  буде  вороття  …

Він  врятував,  не  рівня  це,
Чиєсь,  моє,  та  ще  й  дитя,
Сіріє  на  піску  лице,
Скінчилось  так  його  життя.  
…….
Пішов?  Стоїть  мов  кам'яна.
Пустеля  все,  нікчемно  все,
Самотня  мов  в  степу  сосна,
І  це  чуже.  І  те  чуже  …
Дізналась,  що  його  спасти,
Лиш  можна  чар  своїх  позбувшись.
Не  було  й  миті,  щоб  втекти,
Сказати  вибач,  розминувшись  ….

Віддала  чари,  зрадила  себе,
Навіщо,  справді,  тіло  це  чуже?!
Віддала  все,  по  іншому  не  можна,
Закохана  зробила  б  жінка  кожна.

Весь  світ  летів  у  прірву  сновидінь,
Чиїхось  мрій,  забаганок,  хотінь,
Хтось  зразу  здобуває  почуття,
А  хтось  шукає  довше  за  життя  …

Якщо  ж  порожньо  все,  і  ніч,  і  день,
То  той  щодень  не  вартий  і  гроша,
Люби  когось,  так  щоб  тремтіло  все,
Тоді,  дивись,  і  ожива  душа  …  

………

[i]Фото  з  сайту:  https://we.org.ua/kultura/vidma/[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2020
автор: Дружня рука