Вмивався ранок сонячними росами,
Коли забула свій травневий сон.
Несла кохання, що у Бога просимо,
Назустріч серцю, з вітром в унісон…
І радість напувала душу досита,
так мліла я від сонця і тепла.
Була душа беззахисною й босою –
Усю себе - коханню віддала.
Веселкою два серця поєдналися
В сліпучо-ніжній, сонячній красі –
В безмежних хвилях почуття купалося,
І посміхалось сонцю у росі…
(Фото - інтернет.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2020
автор: Білоозерянська Чайка