Христос Воскрес!
Кожен з нас рано чи пізно замислювався: «А навіщо я живу?» Серед найпопулярніших відповідей – кар’єра, успіх, багатство, розваги, задоволення… або більш традиційні «дім, син та дерево». Але карантин дещо відкорегував цей перелік, знову нагадавши про ризик раптової смерті, та змусивши багатьох з нас перепитати самих себе: невже ми приходимо в цей світ лише для того, щоби померти? Один мій старий знайомий з цього приводу влучно зауважив: «Смерть не може бути підсумком життя – бо це абсурд. А отже, відповідно, ніщо смертне та тимчасове не може бути нашою справжньою метою». До речі, саме про це колись промовив цар Соломон, коли досягнувши повноти успіху в матеріальному світі – і владу, і ресурси, і майже необмежені можливості, висловив свою знамениту формулу: все це – суєта суєт і томління духу… Отже, щось заважало йому відчувати справжнє щастя, для якого, за словом класика, і народжена людина, як птах – для польоту… Пригадую з цього приводу більш близьку до нашого часу історію одного олігарха: птаха удачі спіймано, гроші зароблено, положення в суспільстві здобуто, усі (ну, майже всі) бажання миттєво задовольняються, а навіщо все це – незрозуміло… Навіть такі всесильні постачальники щастя, як дофамін та адреналін, поступово стають безсилими… І ось вже людина замислюється про суїцид. Від думки переходить до реалізації. Виходить на міст, дивиться у глибину стрімкої річки… Проте перед останнім кроком у безодню згадує про гаманець, повний купюр… Це ж так нерозумно – віддавати гроші рибам… І тут його очі наче випадково падають на убого вдягнену жінку з малою дитиною – бідність та хвороба явно поставили своє безжальне тавро на їхньому обличчі... Рука рефлекторно потягнулася за гаманцем та простягнула його бідолахам… І тієї ж миті сталося диво: бажання вмерти десь несподівано зникло. А на його місці з’явилося інше – потурбуватися та допомогти. Фінал цієї історії був щасливий – чоловік врятував не лише дівчинку та її мати від обойм злиднів, а й власну душу – від вічної загибелі. Та вперше відчув величезне задоволення від життя. Адже пізнав напевно: справжнє щастя – це коли ми комусь потрібні. А сенс нашого буття – робити добро і нести світло. Тобто – дієво любити. Що ж до того, Хто міг би навчити нас цьому та стати вірним дороговказом на наших життєвих перехрестях, пораджу пригадати наступні слова: «Я є шлях, і істина, і життя». Ці слова сказані Богом, Який власною кров’ю довів, наскільки Йому потрібен кожний з нас. І якщо нам вдасться хоча б деякою мірою уподібнитися Йому в жертовності та любові, тоді наші земні звершення отримають свій Небесний Вимір. Тобто – Вимір Вічності.
Для цього ані на крок не відставаймо від Воскреслого Христа, міцно тримаючи в своїх долонях Його руку. Та дивлячись Йому в очі, максимально відкриваймо в собі усю глибину людяності.
Христос Воскрес!
[i]Сopyright - Микола Лисенко[/i]
18 травня 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Марґо Ґейко