«НА ДІЛО»

 
                       З  самого  раннього  дитинства  ми  з  татом  часто  ходили  «на  діло».  Під  цим  словосполученням  щоразу  було  якесь  інше  значення,  але  як  не  крути  –  це  стосувалося  тільки  мене  і  тата.  
                     З  найперших  спогадів  згадується  походи  до  ставка  по  ряску  для  качок.  Ми  сідали  в  човен,  пливли  в  очерет  щоб  знайти  місце  з  ряскою,  тато  наловлював  повен  човен  мокрої  зелені,  а  я  спостерігала  та  вишукувала  там  ракушки  різної  форми  та  величини.  На  березі  моїм  завданням  було  тримати  мішки  поки  тато  туди  не  запхає  всієї  ряски.  Потім  допомагала  прикрутити  мішки  зі  здобиччю  до  велосипеда,  а  сама  несла  додому  підсаку.
                       З  татом  ми  ходили  на  рибалку.  Ловили  влітку  або  з  гатки,  або  з  човна,  або  вудками,  або  донкою,  зимою  на  лід  мене  тато  брав  дуже  рідко,  щоб  не  змерзла.  Тато  нанизував  черв’яків  на  гачок,  а  я  тільки  ловила  рибу.  Колись  був  рік,  коли  риба  йшла  під  містком  з  одного  ставка  в  інший,  і  в  очереті  люди  ловили  її  мішками.  І  ми  з  татом  взяли  Вулкана  (це  наш  великий,  розумний,  чорний  собака),  підсаку  та  посудини  для  риби  і  пішли  на  Беївку  на  болото.  Скільки  тоді  було  карасів!  І  і  великі,  і  маленькі.  Ми  їх  і  жарили,  і  сушили,  і  уху  варили,  і  котів  годували,  і  родичам  давали,  ще  й  залишилася.
                       Постійно  з  татом  ми  ходили  косить  траву  скотові  і  кролям.  І  тут  маршрути  були  завжди  різні:  то  на  долину,  то  за  город,  то  в  шелюг.  Звідти  тато  ніс  сітку  зелені,  а  я  косу.  То  їздили  в  яри,  в  ліси,  на  Винницьку,  чи  в  Лазькову  і  крім  причепа  трави,  ще  набивали  кілька  мішків  кропиви  для  свиней.
                       Ще  однією  секретною  справою  було    ремонтування  машини.  Коли  потрібно  було  пракачати  гальма  –  то  я,  коли  «сухарики»  ювелірно  поставити  на  своє  місце  –  то  теж  я.
                       А  згодом  я  освоїла  ще  одну  професію  і  стала  татовим  особистим  перукарем,  тому  коли  треба  «під  трієчку»,  або  «під  нуль»  -  то  моя  робота.  
                       От  такі  у  нас  з  татом  спільні  справи.

[i](*  -  на  фото  ми  з  татом  у  нашому  дворі.  В  далині  видно  Булавинців  город,  стару  грушу,  і  Хролеву  хату,  на  тому  боці  ставка)[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч