Я в сім’ї єдина дитина, тому весь час я проводила з дорослими. На кутку діти то були, але то старші, то менші, то мені з ними не цікаво, то далеченько живуть. Завжди через ворота зазирала до Булавинців у двір чи не приїхали їх онуки з Варви Леся і Руслан. Та це тільки літом ми могли ганяти біля їхнього двору по траві, гратися в піску, готувати з буряну та грибів, що ростуть на деревах. У двори до них і до нас ми ходили рідко, бо собаки злі, а у хати не пускали, вже після перших спроб. Спочатку баба Мотя з дідом Павлом, наладили, коли ми в їхній хаті розгардіяж утворили, ну а потім мої родичі спиняли, коли ми вже нашу хату догори ногам перевертали.
На вигонець до Аліни Бахмачевої та Оксани Микитиної теж ходила вкрай рідко, бо вони - то дружать, то не дружать, у Лілі Галинчиної вже мабуть кавалери були на умі, а не мої садіківські забави, а з кутковими хлопцями чого б я гуляла.
Літом перед школою з’явилася в мене нова подруга. Хоча вона була і раніше, та я її бачила рідко,на багато старша від мене – Надя поштарева. На той час, вона тільки вивчилась на зоотехніка і літо була вдома. Як і з чого все почалось я не пам’ятаю, але того літа я майже щодня ходила до неї гулять.
Мені з нею було дуже цікаво. Ми гуляли в неї в хаті, роздивлялися журнали мод, вибирали красиве вбрання і зачіски, їх мені малювала подруга в моєму альбомі. Я роздивлялася її косметику і прикраси, спостерігала коли вона готувала окрошку та полола квітник. Я її розпитувала про її кавалерів і подруг.
Одного разу в кімнаті на папірці в клітинку я побачила листок із шовковиці і біля нього малесеньку пляму, що ворушилася. То були шовкуни і бачила я їх вперше. З кожним днем шовкуни більшали і займали місце на газеті, потім на великих стелажах по всіх кімнатах. Ті черв’яки безперервно трощили листя шовковиці, тому господарі були змушені привозити щодня по кілька мішків такої зелені. Через деякий час, коли я прийшла, то ніякого натяку на шовкунів не було і лише потім ми полізли на горище де було безліч маленьких білих ватних моточків, як виявилося, то були шовкуни, напередодні здачі.
Минав час, мені було пора до школи, Надя влаштувалася на роботу, їй стало ніколи, згодом вона вийшла заміж. Востаннє я приходила до неї, як до подруги, коли в неї вже був маленький синочок Серьожка. Далі наші шляхи розійшлися, але до цього часу при зустрічі, завжди вітаємося і привітно посміхаємося.
[i](* - на фото видно хату, в якій жила Надя)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч