В кінці весни, чи на початку літа, в той час, як повно роботи на подвір’ї, малі курчата і качата, індичата і гусята, не по днях а по хвилинах бур’яном заростає город, час розривати буряки, сушити перше сіно – у нас храм.
Коли люди в селах активно зайняті сільською роботою, гнідинчанам ніколи, бо час білити хату і хлів, підфарбувати, двері, вікна, паркани, до храму прибрати все в дворі і в хаті, і починати готувати частування та наїдки храмовим.
Напередодні Зеленої неділі, або Трійці, в суботу варили відерний чавун холодцю, парили сметану, різали птицю, пекли пироги з капустою, потрошком, січеною картоплею, вишнями, та маком з квасолею, щоб і на стіл покласти і гостинця дати. Робили 10-15 тарілок сметаннику, варили ягодовий кисіль, заливний кисіль, мололи м'ясо на котлети, салати «Шуба», «Людмила», окрошка – як обов’язкові страви, пекли налисники з сиром, з маком, з вишнями, крутили голубці, жарили засмажку, щоб було і на м’ясо і на картоплю і на всяку всячину. Одним словом: крутилися всі - як білки в колесі, навіть мені малій було повно роботи: нащипати цибулі, почистить варені яйця, та варені овочі на салати, а ще найвідповідальніше завдання «принеси-піди-подай».
Найбільше це свято не любили дядьки (тато з дідусем), бо поки ми товклися на кухні між всіма смакотами, до планового обіду ряд не доходив і вони ходили голодні. Хоча перед святами в них теж було багато роботи. Вони накошували трави скотові і кролям, кропиви свиням, ходили до ставка ловили кілька мішків ряски. Потім відкривали на хліві дверці і знімали вниз дерев’яні столи, козлики та дошки, все обмітали від павутини, яка обснувала за рік, і встановлювали в хаті, готуючи місця для гостей.
Після обіду ми з татом їхалали по лепеху, то на Винницьку, то до річки в початку села, то у яр на ту сторону ставка. По дорозі назад спинялися біля лісу та ламали клечення і липу. Дома зеленню прикрашали все: і ворота з хвірткою, і кожну кімнату, і двері в хліви, а в холодному коридорі всю підлогу застеляли лепехою. Неймовірний аромат і відчуття свята було ще звечора.
Рано вранці я йшла різати любисток і канупер і цими ароматними травами прикрашала вікна, полиці, столи в кожній кімнаті. Новими тканими дорожками застеляли лавочки, гарними клейонками устеляли столи. І поки мама з бабусею готували страви щоб поставить в піч я розкладала, ложки, чарки, серветки.
І починали сходиться гості. З Остапівки і з Світличного, З Варви і з Ладана, з Богодаровки, з Київа, з Курська... Одного разу було п’ятдесят шестеро храмових. Ряд транспорту стояв у дворі і під двором, у кожній хаті сиділи храмові, говорили, розбалакували, а потім сідали за столи і починалася гульня. Пили, їли, спілкувалися… Підходили інші храмові, то далекі родичі, то родичів родичі, то знайомі, то п’яні храмові сусідів… ну а що, храм же!
Було весело, особливо коли вже відбули храм, гості поросходилися, помили миски ложки, і вся сім’я сідає пробувать стави, які лишилися після святкування. А на наступний день краса: всі дома бо вихідний, ніхто нічого не робить бо празник, і ніхто їсти не готує, бо доїдаємо храмові смаколики.
[i] (* - на фото храмові)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч